Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

Проте жоден зі снів не дав мені цілісної картини повсякденного життя. Видіння були невиразними, не пов’язаними один з одним фрагментами, і природно, фрагменти ці спливали без жодної хронологічної послідовності. Приміром, я дуже неясно уявляв, як влаштовано мій побут у примарному світі, хоча, здається, мав там чималу власну кам’яну кімнату. Поступово усі накладені на мене, як на полоненого, обмеження зникли; у деяких снах я подорожував дорогами крізь густі джунглі, оглядав дивні міста і навіть обстежував руїни похмурих споруд без вікон, перед якими Велика Раса відчувала якийсь незрозумілий острах. А ще були тривалі плавання на великих багатопалубних і неймовірно швидких суднах, повітряні подорожі над дикими районами у закритих літальних апаратах, що злітають і рухаються завдяки силі електромагнітного відштовхування. За далекими берегами широкого теплого океану теж лежали міста Великої Раси, а на одному з далеких континентів я побачив примітивні помешкання крилатих створінь з чорними писками, яким випаде домінувати на планеті, коли Велика Раса перенесеться у майбутнє, аби врятуватися від неминучої жахливої катастрофи. У місцевому ландшафті переважали рівнини і пишна рослинність, а гори були низькими, зустрічалися нечасто і зазвичай мали ознаки вулканічної активності.

Я міг би написати цілі томи про тамтешніх тварин. Усі вони були виключно дикі, адже технологічна культура Великої Раси уже давно дозволила відмовитись від утримання домашньої худоби і харчуватися рослинною або синтетичною їжею. Незграбні могутні рептилії важко пересувалися заболоченими нетрями, літали у густому повітрі або плескались у морях та озерах, і серед них я упізнав менші, архаїчні прототипи багатьох видів — динозаврів, птеродактилів, іхтіозаврів, лабіринтодонтів[171], плезіозаврів та їм подібних, яких я знав завдяки студіюванню палеонтології. Птахів чи ссавців не бачив узагалі.

На поверхні землі й боліт роїлися змії, ящірки і крокодили, у непрохідних хащах безупинно дзижчали комахи. Далеко в морі невідомі й небачені чудовиська викидали у туманне небо височенні пінисті фонтани. Одного разу мені випала нагода зануритися в океанську безодню у гігантській субмарині з прожекторами і спостерігати за ведетенськими і страхітливими мешканцями глибин. Я також бачив залишки неймовірних затонулих міст і силу-силенну найрізноманітніших форм підводного життя: морських лілей, брахіоподів[172], коралів і рибоподібних.

Що ж до фізіології, психології, побуту, а ще детальної історії Великої Раси, тут мої сни на диво бідні на інформацію, і багато зі згаданих розрізнених фактів були запозичені мною радше з давніх легенд і опису інших випадків амнезії, аніж з моїх сновидінь. Річ у тім, що мої дослідження спершу наздогнали, а потім і випередили сни, а тому нерідко фрагменти сну ще до своєї появи були мені знайомі з досліджених матеріалів. Це остаточно мене переконало, що псевдоспогади завдячують появою як читанню і дослідницькій роботі, так і аналогічному пошуку, проведеному набагато раніше моєю другою особистістю.

Період, який охоплювали мої сни, сягав у минуле на 150 мільйонів років, коли на зміну палеозойській ері прийшла мезозойська[173]. Істоти, чиї тіла захопила Велика Раса, не залишили по собі жодного — принаймні відомого науці — сліду в еволюції життя на Землі. То був окремішній, доволі однорідний за складом вид, що мав ознаки і рослинного, і тваринного світу. Унікальний обмін речовин у їхніх клітинах майже виключав втому і дозволяв цілковито відмовитися від сну. Їжа надходила до організмів через червоні розтруби на кінці одного з чотирьох великих відростків завжди у напіврідкому стані і багато в чому разюче відрізнялася від їжі інших відомих нам тварин. Істоти мали тільки два відомі нам чуття — зір і слух; за вуха їм правили «квіткові пуп’янки» сірих ніжок на головах. Окрім того, вони сприймали світ багатьма іншими, непідвладними нам чуттями (полонені свідомості, перебуваючи у їхніх тілах, не могли ними вповні скористатися). Розташування трьох очей значно збільшувало поле огляду порівняно з нашим. Кров на вигляд нагадувала темно-зелений густий гній. Між ними не було різниці за статевою ознакою; вони розмножувались через насіння або спори, що висіли гронами в нижній частині тулуба і розвивалися тільки під водою; для вирощування молодняка використовували неглибокі баки. З огляду на велику тривалість життя, а це зазвичай чотири-п’ять тисяч років, розмноження відбувалось у вельми обмеженій кількості.

Особин із очевидними відхиленнями у розвитку непомітно усували одразу після виявлення дефектів. Через відсутність почуття дотику і фізичного болю захворювання або наближення смерті розпізнавали виключно за візуальними симптомами. Мертвих спалювали урочисто і з пошануванням. Як я уже згадував, час від часу видатний розум міг уникнути смерті, пославши себе у майбутнє, однак такі випадки були рідкістю, а коли вже траплялися, до розуму-вигнанця з майбутнього ставились якомога доброзичливіше аж до самої смерті його тілесної оболонки.

Схоже, Велика Раса була єдиною нацією, чи то пак вільним об’єднанням, союзом із спільними керівними органами; втім, існував внутрішній поділ на чотири сектори. Політична та економічна система кожного з них була чимось на кшталт соціал-фашизму[174] з раціональним розподілом основних ресурсів і делегуванням повноважень керівному органу. Його обирали голосами тих, хто проходив психологічну перевірку і тестування на відповідність рівня освіти. Родинних зв’язків не переоцінювали, хоча стосунки між особами однакового соціального статусу визнавали, а батьки, як правило, самі виховували своїх дітей.

Подібність до людських інституцій і відносин була найбільш помітна у галузях, де справа, з одного боку, стосувалася речей суто абстрактних, а з другого — матеріальних, притаманних усім формам органічного життя. Ще одним джерелом подібностей було свідоме запозичення, позаяк Велика Раса, досліджуючи майбутнє, копіювала геть усе, що вважала корисним і придатним для свого буття. Автоматизована промисловість не вимагала від громадян особливої уваги, залишаючи їм удосталь часу для різноманітних інтелектуальних і естетичних занять. Наука у них досягла небувало високого рівня розвитку, а мистецтво стало невід’ємною частиною повноцінного життя, хоча у період моїх сновидінь і проминуло пік свого розквіту. Технічний прогрес стимулювався постійною боротьбою за виживання і необхідністю підтримувати життя мегаполісів за умов підвищеної геологічної активності тієї доісторичної пори.

Злочинність була рідкісним явищем, і не останню роль у цьому відігравала надзвичайно ефективна правоохоронна система. Види покарань варіювалися від обмеження прав і тюремного ув’язнення до смертної кари або придушення емоцій і ніколи не застосовувались без ретельного попереднього дослідження мотивів злочину. Війни, які впродовж останніх кількох мільйонів років були переважно громадянськими, інколи вели і проти загарбників — рептилій, агресивних восьминогих прибульців або крилатих зіркоголових Древніх, які мешкали в Антарктиці. Ці війни ставалися нечасто, проте були надзвичайно руйнівними. Величезна армія, озброєна потужними електронними випромінювачами, перебувала у стані постійної бойової готовності; про це не згадували, але очевидною причиною був страх перед рештками темних споруд без жодного вікна і перед запечатаними люками найглибших підземних горизонтів.

Про цей страх перед базальтовими руїнами і люками не говорили вголос — хіба що потай, ледь не пошепки. Із книжок загального користування вилучили будь-які конкретні згадки про них. Схоже, для Великої Раси це була єдина заборонена тема, безпосередньо пов’язана з жорстокою боротьбою у минулому і жахливою трагедією, яка очікувала на Велику Расу у майбутньому, що свого часу змусить її послати найсвітліші уми на мільйони років уперед. Дотичні до цього питання