Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Дона Розилда, мов ошпарена, вилетіла з кімнати, не бажаючи дослухати доньку до кінця. І дарма, бо дона Флор збиралася повідомити їй приємну новину, щоб хоч трохи пом’якшити свої слова. Довелося дочекатися до самісінького її від’їзду, і вже на пристані повідомити, що вони з доктором Теодоро вирішили кожного місяця висилати їй трохи грошей на кишенькові витрати і благодійність.

Отже, грандіозні плани дони Розилди оселитися з донькою знову зазнали фіаско: дона Флор не хотіла цього ні коли була вдовою, не захотіла і зараз. Але якщо першого разу дона Розилда так образилася, що ладна була взагалі перестати спілкуватися з дочкою, то тепер свою образу вона проковтнула — надто спокусливе було для неї нове життя Флор з усіма тими прийомами та світськими зв’язками. Дона Розилда повернулася в Назаре, та після цього її нетривалі візити до доньки помітно почастішали. Приїжджаючи до Ріо-Вермельйо — у «світову дупу», — вона вже з самого ранку була в доньки, зручно вмощувалась поруч із кумасями й відводила душу теревенями. Восьми-десяти днів їй цілком вистачало, щоб усім остогиднути, пересварити сусідок, погиркатися з сестрою і з чистою совістю повертатися в Назаре, щоб і далі спокійно виїдати печінку синові та невістці. Тепер до різноманітних занять дони Розилди в Назаре додалося ще одне: вона невтомно розповідала про світські знайомства дони Флор («Та вона зранку до вечора на прийомах та відвідинах, а її найкраща подруга — сама дона Імакулада Тавейра Пірес»), не вгаваючи возвеличувала до небес свого зятя-доктора, його розум, багатство, красу і неабиякий хист до музики. Розповідаючи в найменших деталях про концерти аматорського оркестру, вона з нестримним захопленням зітхала і вигукувала:

— Ось що я називаю справжньою музикою…

Вона неодмінно акцентувала на добірній програмі виступів, звеличуючи арії та романси, називаючи твори таких виконавців, як Гендель, Легар і Штраус, а також твори місцевих композиторів, мало відомих за межами Баїї, але від цього не менш талановитих, як Отело Араужо та маестро Аженор Ґомес. Тепер дона Розилда від щирого серця зневажала веселі самби та пісеньки і називала їх «пустою гидотою», а виконавців зі скрипкою та кавакіньйо, волинкою та бубном вважала зграєю волоцюжок. Так вона чітко відмежовувала професійність та рівень аматорського оркестру — в якому грали доктор Венсеслау Пірес да Вейґа, відомий хірург, доктор Піньйо Педрейра, столичний суддя, Адріано Пірес, власник великої торговельної фірми, який мав власний будинок, автомобіль і дружину — поважну Імакуладу, про елітарне походження якої можна було цілий день співати дифірамби, з її мудрим профілем старої кобили і вишуканим лорнетом — то всі оті волоцюги і шахраї, які горланять під вікнами серенади, всі оці п’янюги, гульвіси та розпусники і нігтя їхнього не варті!

О, повірте, вона знає, що каже, адже під час першого заміжжя Флор (якщо це взагалі можна було назвати заміжжям) вона добряче надивилася на всіх цих знахабнілих лайдаків. Скільки кашаси було випито на її очах, скільки розбрату та дебошів вчинено: Дженнер Авґусто, Карліньйос Маскареньяс, Доривал Кайммі. І якщо в їхню компанію потрапляла освічена людина з хорошої сім’ї, то таких несло більше за всіх, як от доктора Валтера да Силвейри, що його лискуче обличчя дона Розилда досі не може згадувати без огиди. У Назаре часто хвалять його як досвідченого і чесного адвоката, але ці казки не для неї, хто-хто, а вона достатньо надивилася, як цей негідник дме в свою дудку!

Відтоді дона Розилда вельми скептично ставилася до всіх любителів музики, тому почувши, що зять грає на фаготі, вона злякалася, що та ідіотка знову зв’язалася з якимось дурисвітом, знову утримуватиме його і його коханок, виплачуватиме його карткові борги за рахунок своєї кулінарної школи. Вона так зненавиділа всі оті серенади та романси, що навіть коли дона Норма, повідомляючи про заручини і знаючи, з яким пієтетом дона Розилда ставиться до таких речей, згадала про докторський титул Теодоро, навіть цей факт не мав бажаного ефекту.

— Знову якийсь пройдисвіт… — бурчала дона Розилда. — Знову валандатиметься ночами і тринькатиме гроші цієї дурепи… Ось побачите, цей теж неодмінно виявиться гравцем. Житиме в своє задоволення, а вона гаруватиме.

А щодо титулу, то вони лише спромоглася вичавити:

— Подумаєш, фармацевт нещасний… Теж мені, доктор…

О, дона Розилда краще за всіх розумілася на вчених званнях, маючи свою власну класифікацію:

— Справжній, першокласний доктор — це лікар, адвокат або ж інженер. А ці всі дантисти, фармацевти, агрономи, ветеринари — це все другий сорт, мізерні лайдаки… Ті, кому розуму і терплячки забракло довчитися до кінця…

Уся ця зневага до майбутнього зятя, якого вона ще ніколи й не бачила, але вже досхочу критикувала, все оце презирство виникло відразу, щойно вона довідалася про його захоплення музикою. Уже згодом у Баїї, переконавшись, що фармацевт міцно стоїть на ногах, та ще й є компаньйоном такого солідного закладу, як аптека на розі вулиць Карлоса Ґомеса і Кабеси (вже саме тільки місце промовляло само за себе), зваживши всі його хороші манери та вчинки, вона змінила своє перше хибне враження, чимраз наголошуючи на колосальній різниці між класичним фаготом і народним капоейрівським беримбау, аматорським оркестром і вуличними серенадами.

Зять миттєво і стрімко виріс в її очах. До принца на білому коні для її доньки йому, щоправда, було далеко, як і до казкових багатств Педро Боржеса, студента зі штату Пара, власника земель, річок, островів і багатств із «Тисячі й однієї ночі». Втім, якщо об’єктивно, на що ще було сподіватися бідній тридцятирічній удові? Задоволена, що зять перевершив її очікування, дона Розилда зізналася доні Нормі:

— О, та за такого і я б не проти заміж вийти! Шляхетний, солідний чоловік із чудовими манерами! Цього разу вона нарешті зробила вдалий вибір. Та й не випадало їй перебирати… Дуже достойний пан!

Достойний і чудово вихований доктор Теодоро звертався до неї не інакше ніж «моя люба теще» і весь час цікавився чи їй нічого не бракує. Приносив їй таблетки від кашлю, краплі від нежитю, противірусні сиропи і навіть подарував парасольку, дізнавшись, що свою стару, куплену ще за чоловіка, вона загубила в натовпі, коли сходила з пароплава.

Приїхавши на весілля, дона Розилда планувала побути в доньки всього кілька днів, але познайомившись із зятем, дуже швидко змінила своє рішення, миттю зрозумівши, які перспективи відкриваються за цим шлюбом дони Флор. Заради такого життя вона була готова назавжди покинути Назаре-дас-Фариньяс, благодійне товариство священика Валфридо Мораенса, клуб, церкву і навіть свій престиж та повагу серед тамтешніх сорок-пліткарок. А в такому маленькому містечку,