Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Для доктора Теодоро це були вечори справжнього духовного збагачення та насолоди, чудова нагода брати участь у цікавих розмовах, слухати цікаві думки. «У кожному зауваженні цих високоінтелектуальних сеньйорів діамантами вилискують ідеї». А дона Флор тим часом обговорювала з жінками фасони суконь, кулінарні рецепти чи надзвичайні ситуації, про які повідомляли газети.

Доктор Теодоро найбільше любив бувати в Луїса Енріке, а дона Флор віддавала перевагу вечорам у сімействі Ґарсій або ж у багатійки дони Маґи Патерностро, своєї колишньої учениці. Там дона Флор почувалася в своїй тарілці і жваво теревенила про моду, манери поведінки, світські звичаї та мораль, а це вам не те саме, що на зубах якусь сусідку переминати!

Зі звичок від попереднього шлюбу залишився тільки недільний сніданок у дядька з тіткою в Ріо-Вермельйо, бо за першого чоловіка всі галасливі компанії в їхньому домі збиралися експромтом. Тепер усі розваги було заздалегідь сплановано та узгоджено. Поволі змінювалися звички дони Флор, навіки зникли непередбачувані обставини та хвилювання, а її життя стало спокійне, приємне та розмірено-стабільне. Що ще потрібно для щастя, казали всі її подруги і сусідки, а вона усміхнено з ними погоджувалася.

Щосереди та кожної суботи рівно о десятій годині вечора, ні хвилиною пізніше чи раніше, доктор Теодоро виконував подружній обов’язок — з незмінним запалом і задоволенням. Правда, по суботах — завжди, а по середах — за бажання.

Спершу дону Флор, яка звикла до бурхливих пристрастей, вражала стриманість і пунктуальність Теодоро. Та завдяки природній цнотливості згодом вона призвичаїлася до скромних докторових пестощів, наскрізь пронизаних замилуванням нею як жінкою, під незмінним простирадлом.

У подружніх любощах (на думку доктора Теодоро) нестримній пристрасті не місце, там має панувати стриманість, загадковість, де кожен дотик — чистий, мов сльоза, й усе свідчить про священне єднання двох.

Отже, кожної середи та суботи, в один і той же час чоловік возвеличувався над доною Флор у темній кімнаті з простирадлом на плечах, осяяний місячними променями, і нагадував їй птаха з величезними крильми та потужними, мов у яструба, кігтями; він хапав дону Флор і ніс їх обох ген за обрій у безкрайню далечінь неба.

Тільки не зовсім цнотлива була її радість, адже жага вихлюпувалась із неї, мов ріка з берегів, несучи в океан блаженства.

Отакі були їхні ночі, ночі достойного подружжя з гарантованими любощами в суботу і, за бажання, у середу.

3

ПЕРЕД ВІД’ЇЗДОМ У НАЗАРЕ-ДАС-ФАРИНЬЯС, ПІСЛЯ ТРИВАЛОГО ПЕРЕБУВАННЯ В БАЇЇ, дона Розилда, яка весь цей час уважно спостерігала за подружнім життям доньки, висловила доні Нормі свої побоювання.

Хоч як крути, а доктор Теодоро просто першокласний зять. Але чи достойна його Флор? Дона Норма, як вірна подруга, образилася: чому ж ні? На її думку, хто як не Флор заслуговує найкрасивішого та найбагатшого чоловіка. Але дона Розилда не розділяла палкого ентузіазму дони Норми. Зважаючи на те, що вона як мати, навпаки, мала би пробачати та підбадьорювати доньку, вона геть не толерувала її недоліків. На її погляд, Флор не вміла скористатися всіма можливостями, які нарешті перед нею відкрилися, дона Розилда не помітила у дочці прагнення посісти чільне місце в суспільстві, вміло користуватися авторитетом та зв’язками чоловіка. Якби в доньки були її гени, то вона давно б уже попід ручку зі своїм чоловіком відвідувала салони, звані вечори у Ґраса де Барри, її радо вітали б у найкращих домах Баїї, серед еліти, ех!, мрії старенької сеньйори… Її ж Флор відрекомендували вже подружжю Тавейраса Піреса, і мільйонер Адріано цілував їй ручку, і люб’язно до неї всміхалася дона Імакулада, а це, як ви знаєте, найелегантніша дама міста, а що з того? Яких зусиль доклала Флор, щоб гідно прийняти ці неймовірні можливості, що зробила, аби бути достойною дружиною доктора, успішного підприємця та неперевершеного музики?

Анічогісінько. Ба більше, вона й далі керувала школою, наче якась убога плебейка, підриваючи таким чином соціальний престиж чоловіка (адже чоловік, дружина якого працює, — або послідущий тюхтій, або гульвіса, або такий скнара, що годі й уявити); і далі вона живе в цьому задрипаному домі, хоча могла давно вже переїхати в комфортніший та й престижніший квартал.

Хай уже дона Норма не гнівається, бо дона Розилда не хоче нікого образити, проте будьмо об’єктивні, колись (із цим ніхто не сперечається) їхній квартал був цілком елітний, але зараз… та тут же мешкають самі простолюдини, за кількома незначними винятками, звісно. Та можна на пальцях однієї руки полічити, переможно констатувала дона Розилда, по-справжньому достойних представників вищих кіл. Серед них хіба дружина аргентинця — дона Нансі, вона справді належить до еліти, й оце все? — питала дона Розилда, нахабно вирячившись на доньчину подругу:

— Решта — то таке собі… Вбога шушваль…

Гіршим, звісно, був хіба що Ріо-Вермельйо, де жили її сестра зі шваґром. То взагалі кінець світу, майже передмістя, де люди — ви тільки вдумайтеся! — у неділю спокійно ходять вулицями у піжамах та хатніх капцях. Дона Лаурита, дружина доктора Луїса Енріке, приїхавши туди навідати дону Літу, була шокована такими непристойними ранковими прогулянками. Її обуренню не було меж:

— Уявити не можу, як люди живуть у такому місці, де навіть багаті скидаються на простолюдинів, усе перекинулося догори дриґом…

Та повернімося до наших баранів: як ведеться молодятам? Доктор Теодоро шалено хотів переїхати в інший, кращий будинок, а ідіотка Флор зациклилась на тій задрипаній стайні і хоч ти трісни… Дона Розилда скрушно похитала головою:

— Ех, не дурно кажуть, що народжений повзати літати не навчиться.

До слова, категорична відмова Флор змінити житло збіглася з раптовим рішенням дони Розилди повернутися в Назаре-дас-Фариньяс. Якось уранці донька заскочила її несподіваним запитанням:

— Мамо, а з якого це дива ви раптом сказали Теодоро, начебто я хочу переїхати звідси? Запам’ятайте раз і назавжди: ми обоє — і я, і мій чоловік — цілком задоволені нашим помешканням і навіть не подумаємо його змінювати.

Забувши про всі хороші манери, дона Розилда презирливо сплюнула.

— Та кого це хвилює? Живіть собі, як свині, у своєму свинарнику…

Дона Флор ледь стримувала гнів:

— Слухайте сюди, мамо. Я чудово знаю, чому вас так турбує вся ця історія з переїздом. Ви ж хочете, щоб ми переїхали, і оселитися в нас, то кажу вам остаточно: можете про це забути, таке навіть не обговорюється! У гості на кілька днів можете приїжджати, коли вам заманеться, але жити разом з нами ви не будете. Хоч, може, і не годиться казати таке матері, та буду з вами відверта: ви просто