read-books.club » Фентезі » Руїна та відновлення, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

19
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Руїна та відновлення" автора Лі Бардуго. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 101 102 103 ... 107
Перейти на сторінку:
У мене є важливіші справи, ніж розвішувати вуха для чуток, — із гідністю заперечив хлопець. — До того ж вона справді наша сестра.

Проковтнувши клубок у горлі, я поцікавилася:

— Я невчасно?

Тамара похитала головою.

— Ніколаї раніше закінчив наради, аби люди могли відвідати… — Вона розгублено затнулася.

Я кивнула.

Близнюки повели мене залою, прикрашеною бойовою зброєю та мапами Зморшки. Тепер їх потрібно було замінити. Я замислилася, чи колись щось зійде на цих мертвих пісках.

— Ви залишитеся з ним? — запитала я в Тамари.

Ніколаї, напевно, розпачливо мріяв мати поруч із собою тих, кому можна довіряти.

— Трохи побудемо. Надя хоче залишитися, до того ж декому з двадцять другого вдалося вижити.

— Невському?

Вона похитала головою.

— А Стіґґові вдалося вибратися з Прядки?

Тамара знову похитала головою. Я мала намір розпитати ще про інших, прочитати перелік жертв, якого я так боялася, та це могло зачекати.

— Я, можливо, залишуся, — втрутився Толя. — Залежить від…

— Толю, — різко увірвала його сестра.

Хлопець зашарівся і здвигнув плечима.

— Просто від різних обставин.

Ми опинилися перед важкими подвійними дверима з клямками у формі орлиних голів із роззявленими дзьобами. Тамара постукала. Всередині було темно, лише в каміні горів вогонь. Я не одразу побачила в цьому мороці Ніколаї. Він сидів перед каміном, закинувши на ослінчик із подушкою свої відполіровані черевики. Поруч із ним стояли таріль з їжею і пляшка квасу, проте я знала, що молодий король віддав би перевагу бренді.

— Ми будемо за дверима, — повідомила дівчина.

Коли гупнули двері, Ніколаї здригнувся. Підхопився на ноги і вклонився.

— Пробач мені, — попросив, — я загубився в думках. — А тоді вишкірився і додав: — Незнайома територія.

Я сперлася на двері. Це було недолуго. Він залишався чарівним, та це однаково було недолуго.

— Ти не мусиш цього робити.

— Але роблю. — Хлопцева усмішка зникла. Він змахнув рукою в бік крісел біля вогню. — Приєднаєшся до мене?

Я перетнула кімнату. Довгий стіл був завалений паперами та стосами листів, позначених королівською печаткою. На кріслі лежала розгорнута книжка. Ніколаї прибрав її, й ми сіли.

— Що читаєш?

Він глипнув на назву.

— Одну з військових історій Каменського. Чесно кажучи, я просто хотів подивитися на слова.

Він торкнувся пальцями палітурки. Його руки були в тріщинках і порізах. Мої рубці вицвіли, проте Ніколаї Дарклінґ позначив геть інакше. Тонкі чорні лінії досі звивалися вздовж кожного пальця, де крізь шкіру колись пробилися пазурі. Йому доведеться видати їх за шрами від тортур, яких зазнав у ворожому полоні. Почасти це була правда. Принаймні інші сліди, схоже, потрохи зникали.

— Я не можу читати, — повів він далі. — Коли я був… бачив вивіски у вітринах, написи на ящиках. Зрозуміти їх не міг, але пам’я­тав достатньо, аби знати, що це не просто подряпини на стіні.

Я зручніше влаштувалася в кріслі.

— Що ще пригадуєш?

Погляд його горіхових очей зробився відчуженим.

— Аж надто багато. Я… я досі відчуваю ту темряву всередині. Продовжую вірити, що це минеться, однак…

— Знаю, — підбадьорила я. — Справи вже краще, але вона досі там.

Як і тінь навколо мого серця. Я не знала, що саме це може розповісти нам про Дарклінґову силу, і не хотіла про це думати.

— Можливо, з часом вона зникне.

Хлопець ущипнув себе за перенісся двома пальцями.

— Це не те, чого люди хочуть від короля, не те, чого від мене очікують.

— Дай собі шанс одужати.

— Усі спостерігають за мною. Їм потрібна підтримка. Нев­довзі фієрданці або Шу Хан спробують виступити проти мене.

— І що ти робитимеш?

— Завдяки Святим і Прівєту мій флот неушкоджений, — повідомив Ніколаї, маючи на увазі офіцера, котрого призначив керівником, коли позбувся Штурмгондової маски. — Ці кораблі певний час зможуть стримувати Фієрду, а в гавані вже стоять вантажні судна зі зброєю. Я розіслав повідомлення активним військовим заставам. Ми зробимо все можливе, щоб убезпечити кордони. Завтра я поїду до Ос Альти, а мої агенти, котрі спробують повернути ополченців під королівський прапор, вже в дорозі. — Ніколаї ледь чутно засміявся. — Під мій прапор.

Я всміхнулася:

— Подумай-но лише, скільки перед тобою розшаркуватимуться і кланятимуться в майбутньому.

— Оплески Королю піратів.

— Корсарів.

— Та для чого ходити околяса? «Королю-байстрюку» звучить правдивіше.

— Власне, — повідомила я, — люди вже називають тебе Король Рєзні.

Я чула, як вони шепотілися на вулицях Крібірска: Король шрамів.

Ніколаї рвучко підвів погляд.

— Гадаєш, вони знають?

1 ... 101 102 103 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руїна та відновлення, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"