Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

А хіба ні, якщо за потреби ти вже не можеш відкрити радіоприймач і витягти звідти необхідну суму, щоб потратити на що тобі заманеться? Дона Норма тільки посміялася з безглуздих сусідчиних міркувань. Хай буде так, нехай її гроші накопичуються в банку, а решту витрат оплачує чоловік. Маючи поточний рахунок і чекову книжку, вона не буде від нього залежати і не випрошуватиме собі, мов милостиню, грошей на кожну шпильку, сукню чи капелюшок. Це так принизливо!

Дона Норма з особистого досвіду знала той гіркий присмак приниження, адже маючи за чоловіка страшенно дратівливого загнибіду, вона вже сягнула рівня експерта з різних способів вициганити хоч копієчку для себе; до яких лише махінацій доводилося вдаватися, щоб випрохати двадцять, п’ятдесят, а то й сто мільрейсів, навіть іноді — звісно, у крайніх випадках — вона просто витягала необхідну суму з чоловікової кишені, поки той міцно спав. Ось у який спосіб доводилося їй добувати гроші на власні витрати, гроші, за які вона могла купити щось для себе і задовольнити безліч прохань кумів, похресників, незаможних, хворих, літніх людей, безробітних, п’яниць, а також її улюбленців — різних хлопчаків.

— От уяви ситуацію, люба: у твого чоловіка день народження, а в тебе у кишені вітер свище. Ти ж не попросиш у нього грошей йому ж на подарунок: «Теодоро, коханий, а чи не дав би ти мені трохи грошей, я тобі труси на подарунок хочу купити». Уяви лишень. Особисто я, голубонько, ніколи до Зе Сампайо з таким не звернуся.

Такий вагомий аргумент дона Флор не могла заперечити; але її й далі бентежило, що її гроші, то вже не живі гроші, а якась вписана в документи цифра, якою не скористаєшся за нагальної потреби. Її схованки вже не було, то як розпоряджатися заощадженнями, якщо тепер то просто якийсь рахунок, і не витягнеш їх, не візьмеш більше? Чудова нагода відмовитися від колишніх звичок, зауважила подруга, адже раніше вона мислила, як бідна жінка, дружина дрібного чиновника ще й запеклого гравця, який пускав за вітром усе, що вона так тяжко заробляла, жив за її кошт, та й ніде правди діти, у шлюбі він був швидше альфонсом, аніж чоловіком; її давні звички — це звички вдови, яка все тягне сама, без жодної підтримки: оренду, їжу, школу, одяг… Усе це — звички циган та простолюдинів, звички бідноти, яка просто не має грошей, щоб подбати про банківський рахунок чи депозит, як справедливо казав її доктор, тому дона Норма була з ним цілком згодна.

Зараз усе інакше, суспільне і матеріальне становище дони Флор змінилося. Звісно, до багатійки їй було ще далеко, втім уже вона й не злидарка, як раніше. Вона відразу піднялася на кілька щаблів вище — з бідняцьких низів до рівня найзаможніших її сусідів-аргентинців, власників керамічної фабрики, доктора Івеса з його приватним медичним кабінетом, подружжя Сампайо, що мали взуттєвий магазин, та Руасів з їхніми солідними зв’язками. Словом, досягла всього, про що здавна мріяла дона Розилда, яка нарешті мала достойного зятя, тож можна вважати, вона наблизилася до аристократії. За словами сеу Вівалдо, а до його слів усі дослухалися, бо ж власник похоронного бюро усе-таки, до того ж завжди цікавився фінансовим становищем своїх друзів, так от сеу Вівалдо запевняв, що доктор Теодоро надзвичайно розумний, солідний і працьовитий чоловік, який іще далеко піде:

— Ще трохи і вся аптека цілком належатиме йому…

Отже, на ім’я дони Флор було відкрито банківський рахунок, який щомісяця поповнювали, і це стало початком систематизації її життя в цілому. Як правильно зауважив фармацевт, плутанина і безлад — перший крок до подружніх суперечок, у стосунках виникають тріщинки, а згодом і геть усе валиться через непорозуміння та відчуження чоловіка й дружини.

Дона Норма вважала фармацевта трохи занадто педантичним і методичним з оцим його «кожній речі — своє місце і на все свій час, жодних сюрпризів чи відхилень від норми», втім, на її думку, такий педантизм був єдиним недоліком цього надзвичайно достойного чоловіка, порядного, доброго, вихованого і ніжного сім’янина. Але краще вже бути педантом, аніж такою неуважною, як дона Норма, яка завжди запізнювалася, а безлад сприймала за рідну стихію.

Дона Флор ледь стримувала сміх, слухаючи, як подруга звеличує врівноваженість і сумлінність доктора: «Оце так пощастило тобі, квіточко, таке золото довго на дорозі не валяється, ех… який же це подарунок долі, Флор!» Навіть дона Жіза, це невичерпне джерело мудрості, яка хоч і вважала доктора Теодоро деспотичним, усе ж віддавала належне його чеснотам:

— Ти, Флорипедес, потребуєш насамперед опори, тому кращого чоловіка для тебе не придумаєш.

Воно і справді так було: їхнє впорядковане та розмірене подружнє життя, життя доброчесної Флор та її педантичного чоловіка стало зразком сімейного щастя для всіх сусідів.

Усе відбувалося в них спокійно, тихо і безтурботно: раз на тиждень, у вівторок, вони ходили в кіно або у театр; якщо в прокаті було відразу ж кілька вартих уваги — на думку сусідок та газети «А Тарде» — стрічок, то вони ходили двічі, втім, це траплялося надзвичайно рідко. На ранкових сеансах вони не бували, адже доктор терпіти не міг галасливих натовпів молоді.

Не менше, ніж двічі на тиждень, після вечері, він розучував партії для фагота для суботніх музичних вечорів, коли їхній аматорський оркестр виступав удома в одного з музик. Це були дуже жваві й душевні вечори, зі смачними наїдками — господиня щосили намагалася догодити музикантам і слухачам — столи вгиналися від прохолодних напоїв, фруктових соків для дам і пива для кавалерів, іноді була там і кашаса, втім — лише за надто холодної чи надто спекотної погоди. Потім гості — шанувальники, виконавці та обрані друзі — насолоджувалися вальсами та романсами, сонатами та гавотами, поринаючи у звабний і воістину безмежний світ музики, це був справжній час мистецького раювання.

Так щовечора вони якщо не йшли в гості самі, то приймали гостей удома. Коли в першому шлюбі доні Флор довелося відмовитися від світського життя, то тепер вона надолужувала це сповна.

Двічі на місяць у визначений день вони неодмінно бували в доктора Луїса Енріке, дона Флор обов’язково приносила дітлахам кукурудзяний або бісквітний пиріг, кремові тістечка чи якісь інші смаколики.

Доктора Теодоро аж розпирала гордість від такого вишуканого товариства, де серед запрошених завжди були доктор Жорже Калмон, колишній секретар штату, доктор Жайме Балейро, адвокат Комерційної асоціації, історик Жозе Калазанс, який викладав у Академії, доктор Зезе Катарино (його ім’я промовляло саме за себе), доктор Руй Сантос, політичний діяч і професор літератури, та інші провладні