Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Істина має смак дощової осені: терпкий,

обпалюючий і гіркий.

Її не завжди хочеться пізнати, але вона завжди

залишає слід.

Аромат літнього дощу й свіжозрубаного дерева огорнув мене, щойно я відкрила флакон із зіллям правди. Цей запах був знайомим і викликав спогади, неначе весь ліс щойно ожив після сильної грози. Я уважно оглянула пляшечку, її гладка поверхня блищала в тьмяному світлі теплиці.

— Щоб ти не задумала, будь обережна, — коротко сказав Кассандр, простягаючи мені флакон. Його погляд був довгим і напруженим. Він явно не хотів відпускати мене.

— Я впораюся, — запевнила я, але в моєму голосі ледь вловлювалася нотка хвилювання.

Кассандр не відповів, лише злегка кивнув.

Я вирушила сусідньою вулицею, що пролягала за рогом Пряної. Тут усе було зовсім інакше: вузька, звивиста дорога, де по обидва боки стояли високі, темні будинки, вікна яких здавалися вічно закритими. Над головою висіли дерев’яні балкони, на яких були розвішані різнокольорові ліхтарики. У затишних двориках де-не-де розгорталися маленькі ринки з яскравими тканинами та магічними дрібницями. Вулиця пахла старим каменем і мокрим листям, ніби її завжди огортала тінь, навіть у сонячний день.

Я двічі обійшла вулицю, перш ніж знайшла магазин Магнуса. Він був непримітним: темні двері без вивіски, які ховалися під важким дерев’яним навісом. Єдиною ознакою того, що тут щось продається, було крихітне віконце, запилене й ледь освітлене.

Я натиснула на важку металеву ручку й увійшла. Не було звичних дзвіночків, лише легкий скрип завіс здавалося пронизав тишу. Усередині темно й прохолодно. Лампи під матовим склом розливали тьмяне світло, утворюючи довгі тіні на підлозі та полицях, які здавалися нескінченними. Старовинні книги з пошарпаними обкладинками, маленькі пляшечки з невідомими рідинами, статуетки, прикрашені рунами, і амулети, що наче світилися власним слабким світлом, стояли на полицях, ніби чекали, щоб їх торкнулися.

Я вдихнула на повні груди, намагаючись стримати легке хвилювання, і зробила кілька кроків углиб. Тут пахло чимось старовинним і загадковим: змішанням трав, старого дерева й легкого відтінку диму.

Раптом із підсобної кімнати з’явився Магнус. Він виглядав, як завжди, елегантно: темно-синій піджак ідеально сидів на ньому, начищені до блиску черевики відбивали слабке світло ламп, а його каштанове волосся було укладене бездоганно. Його карі очі з подивом дивилися на мене, і на мить у них промайнуло щось схоже на збентеження.

— Корделія? — його голос, глибокий і мелодійний, звучав майже здивовано. — Що ти тут робиш? Я не очікував побачити тебе.

Я трохи всміхнулася, нахиливши голову набік.

— Справді? Хіба моя присутність тебе не тішить?

У його очах з'явився легкий блиск, і я відчула, як простір між нами наповнюється невидимою ігровою напругою.

В погляді чаклуна промайнув блиск зацікавлення.

— Чесно кажучи, я думав, що ти… — він зробив коротку паузу, обдумуючи слова, — ну, скажімо, не надто симпатизуєш мені.

— Хіба? — я вдала здивування, піднявши брови.

— Ти відхилила два мої останні запрошення.

Я засміялася, злегка торкаючись пальцями полиці з флаконами, ніби роздумуючи.

— Це зовсім не через те, що я не хотіла тебе бачити, — відповіла я, кидаючи йому швидкий погляд. — Було багато справ. Але зараз я тут.

Магнус здався трохи розгубленим, але його усмішка стала ширшою, а голос м’якшим.

— Дивно, що ти не зрозумів моєї зацікавленості в тобі, — промовила я утримуючи погляд чаклуна.

— Я завжди був трохи поганим у вгадуванні жіночих натяків.

— Трохи? — підколола я, з легким сміхом оглядаючи полиці.

— Добре, дуже поганим, — погодився він, схрестивши руки на грудях.

— Можливо, ти допоможеш мені покращити цей навик?

— А ти впевнений, що це вдасться? — я кинула йому грайливий погляд.

— Залежить від вчителя, — відповів він, і в його голосі вчувалася тиха іронія.

Я мимоволі засміялася і пішла магазином, роздивляючись полиці з дивними речами: амулетами, флаконами зі світлою рідиною, старовинними дзеркалами й навіть пташиними клітками, де спочивали яскраві кристали.

— І як тобі? — запитав Магнус, нахиляючи голову й спостерігаючи за моєю реакцією.

— Вражає, — відповіла я з удаваним захопленням. — В мене ніколи не було чогось такого унікального.

— Ти можеш вибрати будь-що з цього, — замурликав чаклун.

— Будь-що? Це щедра пропозиція, — я підняла брову, ковзнувши поглядом по полицях.

— Можу собі дозволити, — підморгнув він. — Особливо для такої особливої клієнтки.

Я зробила вигляд, що обмірковую його слова, і знову оглянула полиці.

— Почекай, у мене є для тебе дещо особливе. Зроблю тобі подарунок, — сказав він і зник у підсобці.