Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

— Яких шляхів? — утрутився Ніколаї.

Васілій легковажно змахнув рукою:

— Десь там південніше Гальмгенда, на захід від вічної мерзлоти. Якщо фієрданцям спаде на думку щось лихе, шляхи достатньо захищені фортом в Уленську.

Ніколаї підвівся, гучно скрипнувши стільцем по паркету.

— Коли ти зняв облоги? Скільки часу шляхи вже відкриті?

Васілій здвигнув плечима:

— Яка різниця?

— Скільки часу?

Рана в мене на плечі запульсувала.

— Трохи більше тижня, — відповів Васілій. — Але ж ти, напевно, не можеш перейматися тим, що фієрданці нападуть на нас з Уленська? Ріки не замерзнуть ще кілька місяців, а тим часом…

— А ти хоч на мить задумувався, чому вони взагалі зацікавилися транспортними шляхами для деревини?

Васілій знуджено відмахнувся.

— Припускаю, їм потрібна деревина, — кинув він. — А може, там якісь святині їхніх сміховинних дерев’яних духів.

За столом почулися нервові смішки.

— Там на захисті один-єдиний форт, — гаркнув Ніколаї.

— Тому що прохід занадто вузький, аби виставити там значні сили.

— Ти ведеш стару війну, брате. Дарклінґові не потрібні батальйони піхотинців чи важка зброя. Йому потрібні лише гриші й нічєвої. Нам слід негайно евакуювати палац.

— Не будь смішним!

— Нашою перевагою була можливість заздалегідь дізнатися про все, а розвідники на блокпостах були першою лінією захисту. Це були наші очі, а ти осліпив нас. Дарклінґ уже може бути за кілька кілометрів.

Васілій сумно похитав головою:

— Ти виставляєшся на посміховисько.

Ніколаї гупнув долонями по столу. Тарелі підскочили, гучно закалатавши.

— Чому фієрднаської делегації немає тут, аби розділити твою славу? Щоб підняти тост за безпрецедентне союзництво?

— Вони повідомили, що шкодують. Вирушити в путь негайно не вдалося через…

— Їх тут немає, тому що незабаром тут розпочнеться різанина. Вони уклали пакт із Дарклінґом.

— Усі наші розвіддані повідомляють, що він на півдні з шуанцями.

— А ти гадаєш, буцімто в нього немає шпигунів? Немає власних агентів у нашій мережі? Він поставив пастку, яку впізнала б будь-яка дитина, а ти втрапив простісінько в неї.

Васілій побагровів.

— Ніколаї, безсумнівно… — заперечила його матір.

— У форті в Уленську стоїть цілий полк, — втрутився хтось із генералів.

— Бачиш? — зрадів Васілій. — Це просто паніка чистої води, і я її не підтримуватиму.

— Полк проти армії нічєвой? Та в тому форті вже всі мерт­ві, — кинув Ніколаї. — Вони стали жертвами твоєї пихи й недоумкуватості.

Васілієва долоня лягла на руків’я меча.

— Ти перегинаєш палицю, малий виродку.

Королева задихнулася.

Ніколаї хрипко засміявся:

— Так, викривай мене, брате. Це неабияк допоможе. Подивися на людей за цим столом, — сказав він. — Всі генерали, всі високопоставлені шляхтичі, більшість Ланцових і Заклинателька Сонця. Усі в один вечір в одному місці.

Численні обличчя за столом раптом сполотніли.

— Напевно, — озвався веснянкуватий хлопчина, що сидів навпроти мене, — нам слід подумати…

— Ні! — кинув Васілій, губа в нього затремтіла. — Це все його дріб’язкова заздрість! Він не може стерпіти мого успіху. Він…

Сигнальні дзвони зайшлися спочатку вдалині, внизу під міськими мурами, один за одним приєднуючись до дедалі гучнішого тривожного хору, що відлунював вулицями Ос Альти, підіймаючись горішнім містом і дістаючись до стін Ґранд-Палацу.

— Ти віддав йому Равку, — кинув Ніколаї.

Гості нажахано підскочили, відштовхуючись від стола.

Мал негайно опинився біля мене з шаблею напоготові.

— Нам слід потрапити до Маленького Палацу, — сказала я, подумавши про дзеркальні тарілки на даху. — Де Тамара?

Вікна вибухнули.

На нас дощем посипалися скалки. Я підкинула вгору руки, захищаючи обличчя, гості з вересками притиснулися одне до одного.

Нічєвої роєм увірвалися до кімнати на крилах з рідкої тіні, і повітря наповнилося комашиним дзижчанням.

— Відведіть короля в безпечне місце! — крикнув Ніколаї, витягуючи з піхов меч і підбігаючи до матері.

Варта палацу застигла, мов паралізована, жах скував їхні тіла.

Тінь відірвала веснянкуватого хлопчину від землі й кинула об стіну. Тіло сповзло на підлогу зі зламаною шиєю.

Я підняла руки, але в їдальні було занадто людно, аби ризикнути і скористатися Розтином.

Васілій досі стояв біля столу, а король ховався за ним.

— Це ти зробив! — заверещав він на Ніколаї. — Ти і ця відьма!

Він змахнув у повітрі шаблею і кинувся вперед, заревівши від люті; Мал заступив мене