Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

У казках і тих книжках, які з захопленням читала Ане, красунь, які вперше потрапили до палацу, зустрічали мажордоми, чоловіки чиєїсь мрії, заздрісні суперниці, готові тут же присягнути у вічній дружбі найвидатніші і дуже впливові елани, і особисто імператор опинявся у тому коридорі, де йшла красуня. А до цього не менш випадково він ставав вдівцем чи вирішував нарешті одружитися.

Ліїн, мабуть, була недостатньо гарна. А може, просто невдачлива. Тому що довгий час нікого, окрім вартових, що прикидаються статуями, не бачила. Потім, ніби зі стіни, вистрибнув дрібний білобрисий хлопчисько, він на мить застиг, спритно вклонився і, перш ніж капітан Велівера заволав своє «А ну, стояти!», зник так само загадково, як і з'явився. Змію тільки й залишилося вилаятися і похмуро наказати йти далі.

Чому його не порадувала зустріч із хлопчиськом, Ліїн зрозуміла, коли побачила жінку, що стояла в одному з коридорів. Вона нетерпляче притупувала ногою, до її боку боязко тулився той самий хлопчик, а Змій гордо задер носа і зробив кам'яне обличчя. Була ця жінка дуже гарна, хоча вже не молода. Її темне волосся сріблила сивина, а очі були настільки сині, що Ліїн ні на мить не засумнівалася в тому, чия це мама, хоча, придивившись, зрозуміла, що душечка на цю жінку зовсім не схожий. А якби був схожий, був би одним із тих цукрових красенів, навколо яких натовпами в'ються незадоволені чоловіками жінки та юні дівчата, і яким дуже не вистачає у вигляді мужності.

Жінка окинула усю компанію уважним поглядом. Потім усміхнулася Мелані і махнула рукою, склавши пальці в купу. Відповіла кивком на поклони Айдека, Марка та моряків-охоронців. Декілька миттєвостей з цікавістю дивилася на Ліїн, після чого задумливо хмикнула. І лише після цього перевела погляд на сина. На нього вона дивилася так, ніби підозрювала, що він зараз схопиться за страшну рану, що ховалась під одягом, і впаде замертво. Падати Змій не поспішав і продовжував зберігати спокій. Тому вона зрештою ще раз кивнула і сказала:

— Ходімо!

Прозвучало це слово так, що, мабуть, за нею й бронзові пам'ятники пішли б. А Ліїн схаменулась і задумалася, а чи запрошували її, тільки після того, як за спиною зачинилися двері.

А далі почався формений дурдом.

Мелана, як найдосвідченіша, відступила до стіни і завмерла там, притулившись спиною до неї.

Кадмія Ловарі, прослизнувши між моряками, спритно намотала на ручку дверей шнурок, на якому бовталася якась підвіска.

Не встигла Ліїн задуматися, до чого б це, як була схоплена за руки, божевільна мама душечки тицьнулася чолом їй у долоні і забурмотіла:

— Дякую, дякую, дякую.

Бідолашна дівчина з переляку навіть не відразу зрозуміла: дякують їй за те, що вкрала цінного бранця у борців із тиранією. А коли зрозуміла, чомусь стало дуже соромно і захотілося розповісти, що то була така помста, і все вийшло випадково.

Змій, поки його мама дякувала Ліїн, стояв з обличчям людини, яка щойно попрощалася з життям і раптом дізналася, що стратити повинні однофамільця.

Моряки мовчки витріщалися на виставу і розумно намагалися здаватися дурнішими, ніж є насправді.

Марк щосили дивився в стелю.

А ось Айдек одразу ж упав на коліна і став старанно бодати підлогу, голосячи, що винен і недодивився.

Потім Ліїн, нарешті, схаменулась і стала нести нісенітницю про те, що не треба, не варто і все вийшло випадково.

Змій спробував підняти на ноги Айдека і клявся, що сам дурень, і карати слід тільки його.

Марк видивився на стелі щось дуже цікаве і не відривав від нього погляду.

Моряки, судячи з їхнього вигляду, разом оглухли й осліпли.

І лише одна Мелана насолоджувалася виставою. А потім відійшла від стіни і веліла душечці Юмілу познайомити гостю з мамою, чим душечка і зайнявся. Причому чинно і благородно, ніби представляв знайомим дебютантку, привезену на бал.

Вийшла Ліїн із тієї кімнати з відчуттям, що у світі щось остаточно зламалося, і він став з ніг на голову, а ніхто цього сумного факту чомусь не помічає. І в той момент їй дуже хотілося, щоб її довели до якоїсь кімнати і залишили на самоті — відпочити та подумати.

Натомість у черговому коридорі їм зустрілася грізна жінка неосяжних розмірів. Вона гарно заломила руки, розповіла, що не можна ж бути такими невідповідальними, а потім, нацькувавши на чоловіків зграйку хлопчаків зі щітками та оксамитовими ганчірочками, завела Мелану та Ліїн у кімнату, в якій і без них був натовп жінок і дівчат.

Ліїн навіть нічого спитати не встигла, як виявилася напівроздягненою на жорсткому стільці перед дзеркалом, а навколо вже метушилися дівчата з гребінцями, мірочними стрічками та дощечками, на яких щось писали, чи малювали крейдою.

— Хто вбрав бідну дівчинку в цей рожевий жах із мереживом?! — грізно питала велика жінка, яку, як виявилось, звали Ашині, і яка вже три дні чекала на Мелану.

Питання Ашині ставила блідій жінці в дорожній сукні, нависаючи при цьому над дрібною кучерявою і рудою дівчиною в тому самому рожевому з мереживом жаху. Жах дівчині зовсім не личив, хоча коштував напевно багато.

— Лише зелене! Вашій дівчинці потрібно одягтися в зелене, якщо вона справді бажає потрапити до імператорських наречених. Таке безглузде створіння, на яке її перетворює цей кошмар, імператриця навіть близько до себе не підпустить і розглядати не стане.

Залякана грізною Ашині жінка клялася негайно піти і купити щось зелене, за що отримала записочку і дівчину у форменому одязі в якості супроводу, і була відправлена до якоїсь талановитої кравчині.

Задоволено хмикнувши, Ашині переключилася на наступну жертву, звинуватила її у вульгарності, веліла прикрити груди і не обвішуватися прикрасами, що не поєднуються одні з одними так, ніби вчора чоловік застав з коханцем і пообіцяв вигнати з дому в тому, в чому вона буде. Дівчина пролепетала щось про свою невинність і відсутність чоловіка, за що була обізвана дурепою в перуці і відправлена в купальню відмивати обличчя, яке Ашині не могла роздивитися під шаром пудри, рум'ян і перламутру.