read-books.club » Фентезі » Під куполом 📚 - Українською

Читати книгу - "Під куполом"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Під куполом" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 100 101 102 ... 319
Перейти на сторінку:
class="p1">Вона підбігла до них і перевернула жінку на спину. Молода, знайоме обличчя, але не з пастви Пайпер. Щока і лоб у неї були сильно розбиті. Пайпер звільнила дитя з торби, а коли притиснула його собі до грудей, погладила йому спітніле волосся, воно зайшлося хриплим плачем.

Повіки жінки відреагували на плач і розліпилися, і Пайпер помітила, що штани в неї просякли кров'ю.

— Маль Вотер, — прохрипіла вона так, що Пайпер не дочула ясно слів.

— Не хвилюйтеся, в машині є вода. Лежіть спокійно. Дитину я підняла, з нею все буде гаразд, — сама не знаючи, чи так воно буде. — Я про неї подбаю.

— Маль Вотер, — знову прохрипіла жінка в скривавлених джинсах і заплющила очі.

Пайпер побігла назад до машини, і серце в неї билося так сильно, що аж їй в очі віддавало. Язик став мідним на смак. «Боже, допоможи мені, — молилася вона і, нездатна більше нічого придумати, знову повторювала: — Боже, о Боже, допоможи мені, допоможи цій жінці».

Її «Субару» мав кондиціонер, але вона його не вмикала, незважаючи на спекотний день, та й узагалі рідко ним користувалась. У її розумінні це було неекологічно. Але зараз ввімкнула, і то на повну потужність. Поклала дитя на заднє сидіння, підняла вікна, причинила дверцята, знову вирушила до жінки, котра лежала в пилюці, та тут же її вразила думка: а що, як дитина якось зуміє перелізти наперед, натисне якусь кнопку і заблокується в машині?

«Господи, я така тупа, найгірша з усіх в світі проповідників, коли трапляється справжня криза. Допоможи мені перестати бути такою тупою».

Вона кинулася назад, знову відчинила водійські двері, зазирнула на сидіння, побачила, що хлопчик лежить там само, де вона його залишила, тільки тепер ссе собі великого пальця. Він коротко скинув на неї очима і тут же перевів їх на стелю, немов побачив там щось цікаве. Уявні мультики, мабуть. Його маєчка наскрізь просякла потом під комбінезоном. Пайпер крутила брелок електронного ключа в кулаку, поки він не відірвався геть від спільного кільця. Аж тоді знову побігла до жінки, котра вже намагалася сісти.

— Не треба, — уклякла Пайпер поряд на колінах, обнімаючи її одною рукою. — Не варто вам, я гадаю.

— Маль Вотер, — прохрипіла жінка.

«Чорт, я забула про воду! Боже, чому ти дозволив мені забути воду?»

Жінка вже намагалася звестися на рівні. Пайпер це не сподобалося, бо заперечувало все, що вона знала про першу допомогу, але хіба був інший вибір? Дорога порожня, а дозволити їй залишатися лежати тут, під пекучим сонцем, буде ще гірше, набагато гірше. Тож, замість примушувати жінку знову лягти, Пайпер допомогла їй підвестися.

— Не поспішайте, — примовляла вона, підтримуючи жінку за талію, намагаючись якомога рівніше спрямувати її хистку ходу. — Неспішно й легко дійдемо, неспішність і легкість перемагає в перегонах. У машині прохолодно. Там є вода.

— Маль Вотер! — жінка захиталася, вирівнялася, тоді спробувала піти хоч трохи швидше.

— Вода, — підтвердила Пайпер. — Авжеж. А тоді я відвезу вас до лікарні.

— К бісу… блаторія…

Це слово Пайпер зрозуміла і рішуче замотала головою.

— Аж ніяк. Вам треба прямісінько до шпиталю. Обом, і вам, і вашій дитині.

— Маль Вотер, — прошепотіла жінка. Вона стояла, похитуючись, з похиленою головою, волосся звисало їй на обличчя, поки Пайпер відчиняла передні двері і врешті всадила її в машину.

Пайпер взяла пляшку «Поланд Спринг» з передньої панелі й відкрутила корок. Не встигла подати воду жінці, як та вихопила пляшку в неї з руки і почала спрагло пити, вода переливалася, скрапувала їй з підборіддя, розпливаючись темними плямами на майці.

— Як ваше ім'я? — запитала Пайпер.

— Саммі Буші.

І тут же від води Саммі скрутило шлунок і та сама чорна троянда знов почала розквітати перед очима. Пляшка випала з її пальців на мат під ногами, булькочучи, коли вона знову відключалася.

Пайпер гнала, як тільки могла, і це в неї виходило доволі швидко, оскільки Моттонська дорога залишалася порожньою, але, діставшись шпиталю, вона довідалася, що доктор Гаскелл помер ще вчора, а помічника фельдшера Еверета наразі нема на місці.

Саммі оглянув і госпіталізував знаменитий медичний експерт Дагі Твічел.

8

Поки Джинні намагалася зупинити в Саммі Буші вагінальну кровотечу, а Твіч ставив крапельницю надто зневодненому Малюку Волтеру, Расті Еверет тихенько сидів на парковій лаві з того боку майдану, де стояла будівля міськради. Лава ховалася під розлогими гілками високої голубої канадської ялини, і він гадав, що її глибока тінь робить його майже невидимим. Поки він не рухався, так воно й було.

Цікаві речі відкривалися йому для споглядання.

Він мав намір піти прямо до складського приміщення поза міськрадою (Твіч назвав його сараєм, але довга дерев'яна будівля, де також зберігалися чотири міські снігоочисники, була далебі крупніша за це визначення) і перевірити, які там справи з пропаном, але тут під'їхав патрульний автомобіль з Френкі Делессепсом за кермом. З пасажирського боку виліз Джуніор Ренні. Пару хвилин вони про щось побалакали і після того Делессепс знову десь поїхав.

Джуніор піднявся по сходах поліцейської дільниці, але замість того щоб увійти всередину, він сів просто там же і почав терти собі скроні, наче в нього боліла голова. Расті вирішив зачекати. Йому не хотілося, щоби хтось побачив, як він перевіряє міські запаси палива, особливо, якщо цей хтось син другого виборного.

У якийсь момент Джуніор дістав з кишені мобільний телефон, розкрив, послухав, щось сказав, знову послухав, ще щось сказав і врешті закрив. Знову взявся терти собі скроні. Щось таке говорив доктор Гаскелл про цього молодика. Чи не про те, що в нього мігрень? А вельми було схоже на мігрень. Бо він не просто тер собі скроні, він ще й голову похилив особливим чином.

«Намагається уникнути світла, — подумав Расті. — Мабуть, забув удома свої пігулки імітрексу або зомігу. Якщо, звісно, Гаскелл їх йому виписував».

Расті вже був підвівся, збираючись, перетнувши Коммонвелс-лейн, підійти до заднього фасаду міської ради (Джуніор явно був не в тому стані, аби щось зауважити), але тут він помітив декого іншого і знову сів на лаву. Дейл Барбара, кухар, котрого, здається, було зведено в полковники (як хтось казав, наказом самого Президента), стояв під козирком кінотеатру «Глобус», у тіні, ще глибшій за ту, де ховався сам Расті. До того ж Барбара, це було видно, теж мав на оці Джуніора.

Цікаво.

Вочевидь, Барбара дійшов того ж висновку, який трохи раніше зробив для себе Расті: Джуніор не спостерігає, а чекає. Можливо, когось, хто його забере. Барбара поспішно перейшов вулицю

1 ... 100 101 102 ... 319
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під куполом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під куполом"