Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Буря остаточно розчинялась за горизонтом, забираючи тіні минулого. Та частина її залишилась із ним — тиха, невловима, глибоко всередині. Страху не було. Максим відчував себе готовим — до Цитаделі, до переговорів, до того, що чекало попереду.

Вони йшли мовчки, пісок осідав під ногами, повітря прояснялось. Але голос двійника — слабкий, майже нечутний — шепотів десь на межі свідомості: "Ти станеш їхньою загибеллю." Максим стиснув зуби й пішов далі, заглушаючи його. Це був лише відгомін, тінь, яку він залишив позаду. Принаймні, так він собі сказав.