Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

Вона прийшла позловтішатися! Позловтішатися над тим, що Домініка взяли на місці злочину!

Дізнавшись про арешт чоловіка, Маріца не здивувалася. Вона завжди знала, що рано чи пізно цим й закінчиться. Занадто вже безтурботним був її чоловік. Будь на місці задавленого почуттям провини Ніколаса будь-хто інший, із його владою та здібностями – підпільна діяльність та лабораторія Домініка вже давно перестали б бути таємницею.

Почувши стукіт у двері, Маріца здригнулася. Підскочивши з місця, вона прожогом помчала до дверей, сподіваючись, що це Ніколас з новинами про її чоловіка, але на порозі опинився не він.

– Люба моя Марі, я щойно дізналася! – сповненим вдаваного співчуття голосом привітала її Корнелія, в буквальному значенні слова вдираючись у кімнату, і зачиняючи за собою двері. – Уявляю, як тобі зараз! Хоча ні, не уявляю! Це ж такий жах! Бідолашна моя, Марі! – зобразивши схлип, шмигнула вона носом.

– Зі мною все гаразд, – наскільки змогла, твердим голосом запевнила Маріца.                 

Але їй не повірили.

– Не мели нісенітниці! Звичайно ж, з тобою не все гаразд! І ні з ким би не було! Тому не став із себе незламну леді, а краще потіш себе солоденьким! – Запропонувала гостя, діставши з-за спини коробку шоколадних цукерок. – Антарійський з трюфелями! Кращі ліки проти стресу і, наскільки я знаю, твої улюблені ласощі! І мої, до речі, теж! Ну, то що ж, подруго, запросиш на чай!

Маріца важко зітхнула і вказала на софу:

– Проходь.

«Ощасливлена» запрошенням Корнелія рвучко обійняла господарку апартаментів.

Цього Маріца стерпіти вже не могла:

– Корнелія, я і справді у повному порядку, – повторно запевнила вона, м'яко, але наполегливо вивільняючись з обіймів «подруги». – Ти будеш чай чи каву?

– Чай, будь ласка, – попросила гостя. І Маріца замовила дві чашки чаю, який доставили не просто швидко, а миттєво. Передбачливість Корнелії була відома Маріці, тому нічого підозрілого у тому, що заклята подруга завчасно подбала також і про чай, вона не побачила.

Дивовижний смак Антарійських цукерок, й справді, творив дива, Маріца ще не встигла допити чай, а занепокоєння через те, що тепер буде із нею та дітьми, перестало так активно мордувати її душу. Ні, воно нікуди не поділося, просто стало відчуватися якось лінивіше, чи що… І не тільки воно, а й саме тіло Маріци раптом сповнилося дивного відчуття спокою й дрімоти, аж поки…

Відчувши недобре, Маріца, що почала задихатися, спробувала встати, але в неї нічого не вийшло.

– Корні? – видихнула вона неслухняними губами, піднявши на невістку повні жаху очі. – Що ти?..

Маріцу кинуло у жар, і вона знову спробувала встати, вклавши в цей свій ривок усі сили, що в неї ще були, проте добилася лише того, що впала на підлогу під ноги своїй вбивці.

Гарне обличчя отруйниці раптом спотворила насмішка. Почасти сповнена ненависті, почасти божевільна. Корнелія похитала головою й нарешті пояснила, що відбувається:

– Ні, ти не вмираєш. Поки що…