Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

Я відкинувся на спинку крісла, роздумуючи про справжні мотиви. Ніщо не могло бути випадковим у моєму світі. Здавалося, за цими простими жестами ховалася емоційна глибина, яка вимагала уважного розгляду. Це могло бути частиною значно більшого і складнішого сценарію, ніж здавалося на перший погляд. Я не був схильний до романтичних ілюзій, але щось у цих записках знову привернуло мою увагу. Хтось намагався проникнути в моє життя через ці маленькі знаки уваги, і, хоча я й не вірив у спонтанні жести, це було складно ігнорувати.

Відчуття стало інтенсивнішим, коли я усвідомив, що це може бути частиною плану, до якого я був залучений без власного відома. Внутрішнє напруження додавало цьому дню нового значення, і я відчув, що вже не можу залишити це без розв’язання. Розгадати цю загадку стало моїм новим викликом, і я був готовий прийняти його.

Раптом мої роздуми обірвав різкий стук у двері.

— Заходьте!

До кабінету неспішно зайшла Мар’яна, і я відразу відчув, як повітря наповнилося її присутністю. Коли вона поглянула на коробку, в моїй голові спалахнула думка: а що, якщо вона причетна до цих записок?

— Богдане Борисовичу, в мене є до вас прохання, — її голос тріпотів, видаючи емоційне напруження, що нависло в повітрі. — Чи могли б ви відпустити мене трохи раніше з роботи?

— Чому? У вас якісь проблеми? — запитав я, намагаючись відволіктися від своїх думок, що металися в голові.

— Я пообіцяла своєму хлопцю піти з ним у кіно, — промовила вона, схиливши голову, ніби намагалася приховати свою вразливість.

Я замислився на мить. Вона могла б знайти час для особистого життя, не заважаючи роботі, але сьогодні я був добрим, тож вирішив проявити розуміння.

— Добре, я вас відпускаю, але це востаннє. Надалі, будь ласка, плануйте свій особистий час поза роботою, — сказав я суворо, намагаючись зберегти хоч трохи контролю.

— Дякую! — її усмішка була така щира, що щось всередині мене тріснуло. Я, звиклий до контролю та порядку, раптом усвідомив, що дозволив їй вийти з-під свого нагляду, і це відчуття було одночасно захопливим і тривожним.

Коли вона вийшла, закривши за собою двері, мене охопила підозра: це не могла бути Мар’яна. Дівчина, яка завжди була чесною і відповідальною, навряд чи вдавалася б до таких хитрощів, особливо коли вже мала хлопця.

Після закінчення робочого дня я холоднокровно прийняв рішення відвідати батьків. Нещодавно я дізнався, що батько захворів, і хоча мене це не надто турбувало, сьогоднішній дзвінок мами змусив мене переглянути свої плани. В душі я не відчував ні хвилювання, ні тривоги — радше якусь віддалену обов’язковість. Я не був із тих, хто піддавався емоціям, але певні речі вимагали виконання, навіть якщо вони здавалися зайвими.

Під час поїздки я уважно продумував, як вести розмову з батьком. І чи був я готовий до того, що під час цієї розмови відкриється щось більше, ніж просто сімейні обов’язки? Він завжди був сильною особистістю, але тепер його хвороба послабила його вплив. Чи зможе він побачити у мені більше, ніж просто сина, якому все ще хочеться довести свою спроможність? Ця думка мучила мене, коли я стояв біля дверей своєї БМВ, спостерігаючи, як промені вечірнього сонця гралися на блискучій поверхні автомобіля. Батько завжди був для мене авторитетом — ідеалом, до якого я прагнув дотягтися, тим, з кого я брав приклад і слухався. 

З часом я зрозумів, що загубив свої почуття. Я забув, що таке бути щасливим, не ховати своїх емоцій за холодною маскою владного керівника, який контролює все і всіх. Відчуття емоційної ізоляції стало моїм супутником, а усмішка — рідкістю. Я уникав глибоких розмов, поки не ці солодкі записки — неочікувані послання, що нагадували про тепло, яке повільно розтоплювало мою кригу. Вони нагадували мені про те, що всередині ще залишилося місце для чогось більшого, ніж просто обов’язки і холод.