Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

— Ти на власні очі бачила сьогодні хлопцеве нахабство…

— А це проблема? Він не тремтів як слід у твоїй присутності?

— Річ у зраді! — Аппарат витяг з ряси невеличкий полотняний гаманець і простягнув його мені.

Я насупилася. Такі гаманці я бачила в майстернях Творців. Їх використовували для…

— Вибуховий порошок, — підказав священник. — Цей мерзотник Творець створив його з матеріалів, зібраних твоїми так званими друзями.

Отже, Давид створив вибуховий порошок. І в нього на це могли бути сотні причин.

— У Білому Соборі заборонено зброю.

Я вигнула брову, кинувши погляд на гвинтівки, наставлені на Мала та моїх гриш.

— А це що таке? Черпаки? Якщо ти збираєшся когось звинувачувати….

— Ми підслухали їхні плани. Крок уперед, Тамаро Кір-Батаар. Розкажи правду, яку тобі випало довідатися.

Дівчина низько вклонилася.

— Гриші й трекер планували підсипати тобі наркотик і витягти на поверхню.

— Я сама хотіла повернутися на поверхню.

— Вибуховий порошок повинен був урятувати їх від переслідувачів, — повела далі Тамара, — та обрушити печери на Аппарата і твоїх послідовників.

— На сотні невинних людей? Мал ніколи б цього не зробив. Жоден з них не зробив би.

Навіть та паскудниця Зоя.

— І все це не має сенсу, — продовжила я. — Як вони збирались отруїти мене?

Тамара кивнула на Женю й на чай, який стояв поруч із нами.

— Я вип’ю цей чай сама, — кинула Краяльниця. — До нього нічого не додавали.

— Женя — знана отруювачка і брехуха, — холодно нагадала дівчина. — Вона вже зраджувала тебе заради Дарклінґа.

Краяльниця міцно вчепилася пальцями в шарф. Ми обидві знали, що ці звинувачення правдиві. Я відчула, як голкою вкололи незвані підозри.

— Ти їй довіряєш, — кинула Тамара. У її голосі було щось дивне. Ці слова пролунали радше як наказ, ніж як звинувачення.

— Вони лише чекали, доки назбирають достатньо запасів вибухового порошку, — повідомив Аппарат. — А тоді збиралися завдати удару, витягти тебе на поверхню й віддати на поталу Дарклінґові.

Я похитала головою.

— Невже ти справді сподіваєшся, що я повірю, наче Мал збирався віддати мене Дарклінґові?

— Його обдурили, — тихо втрутився Толя. — Мал так розпачливо хотів звільнити тебе, що зробився їхнім пішаком.

Я глипнула на Мала. Розшифрувати вираз його обличчя не вдавалося. Мене вперше охопили сумніви. Я ніколи не довіряла Зої, а наскільки добре знала Надю? Щодо Жені… Женя постраждала від Дарклінґових рук, але їх поєднував глибокий зв’язок. Я вкрилася холодним потом і відчула, як мене накриває крижаною хвилею паніки, що заважає чітко думати.

— Змова на змові їде і змовою поганяє, — просичав Аппарат. — У тебе добре серце, й воно тебе підвело.

— Ні, — заперечила я. — Усе це не має сенсу.

— Вони шпигуни та шахраї!

Я притиснула пальці до скронь.

— Де решта моїх гриш?

— Їх затримали й невдовзі як слід допитають.

— Сподіваюся, вони не поранені.

— Бачите, як вона переймається тими, хто готовий обдурити її? — запитав у Священної Варти Аппарат.

«Та він цим насолоджується, — збагнула я. — Чекав на це».

— Ось яка її доброта, її милосердя. — Він зустрівся зі мною поглядом. — Поранень не вдалось уникнути, але про зрадників якнайкраще попіклуються. Варто тобі лише сказати.

Погроза була недвозначна, і я нарешті все зрозуміла. Чи справді існувала змова, чи священник усе вигадав, та він чекав цієї миті, покладався на неї як на шанс ізолювати мене цілковито. Більше жодних візитів до Чайника з Женею, жодних перемовин нишком із Давидом. Аппарат скористається нагодою, щоб відмежувати мене від усіх, хто відданіший мені, ніж йому. А я занадто слабка, щоб зупинити його.

Та невже Тамара казала правду? Невже ці союзники насправді були ворогами? Надя похнюпилася. Зоя задерла підборіддя, в погляді її блакитних очей палав виклик. Нескладно було повірити, що одна з них або й обидві вирішили піти проти мене, розшукали Дарклінґа й запропонували йому мене в подарунок, сподіваючись на його милосердя. А Давид узагалі допоміг йому надіти на мене нашийник.

Чи могли вони обдурити Мала і змусити його допомагати зрадникам? Вигляд у нього не був наляканий чи стурбований, а радше такий, як бував у Керамзіні, коли він збирався утнути щось, що обіцяло нам обом неприємності. Обличчя хлопця було вкрите синцями, однак я помітила, що стоїть він стрункіше. А тоді він глипнув угору, ніби звів очі до небес, ніби молився. І я все зрозуміла. Мал ніколи не був релігійний. Він дивився на головний димохід.

«Змова на змові їде і змовою поганяє». Давидова нервовість. Тамарині слова. «Ти довіряєш їй».

— Відпустіть їх, — наказала я.

Аппарат похитав головою зі сповненим мук обличчям.

— Наша Свята піддалася переконанням тих, хто запевняв, наче любить її. Подивіться, яка вона вразлива, яка хвороблива. Усе це — їхній огидний вплив.

Кілька вартових кивнули, і я помітила в їхніх очах якийсь дивний, несамовитий блиск.

— Вона Свята,