Читати книгу - "Тіні на Поліссі, Герцог Фламберг"

Повернення до звичного світу було як стрибок у крижану воду. Після спокою і гармонії паралельного світу, міська суєта здавалася нестерпною. Гучний трафік, метушливі перехожі, задимлені будівлі – все це дратувало його слух і зір. Але Андрій знав, що його завдання ще не виконане. Він повернувся, щоб довести справу до кінця, щоб розкрити таємницю вбивств і забезпечити спокій у селі.

Першим, кого він відвідав, був його напарник, Олексій. Вони працювали разом роками, і Андрій завжди вважав його вірним другом. Але тепер щось в очах Олексія здалося йому іншим, холодним і відстороненим. Колишній блиск в очах згас, замінившись якоюсь туманною невизначеністю.

"Я знайшов кілька цікавих деталей," – почав Андрій, намагаючись звучати спокійніше, ніж він відчував насправді. – "Думаю, ми близькі до того, щоб розкрити цю справу". Він поклав на стіл папку з новими доказами, сподіваючись, що це спалахне в очах Олексія колишній вогонь.

Олексій кивнув, але його погляд блукав по кімнаті. Він взяв папку, перегорнув кілька сторінок, але його очі не виражали жодного інтересу. "Так, звучить обнадійливо," – відповів він без особливого ентузіазму, його голос був монотонним.

З кожною наступною розмовою, Андрій все більше переконувався, що інтуїція його не підвела. Олексій явно щось приховував. Його відповіді були розпливчасті, а погляд – винуватим. Коли Андрій зачіпав певні теми, пов'язані зі справою, Олексій різко змінював тему або відводив очі.

"Олексій, щось не так," – сказав нарешті Андрій, не витримавши. – "Ти щось приховуєш від мене?"

Олексій замовк, на його обличчі з'явився вираз боротьби. Він ніби вагався, чи зізнатися чи ні. "Андрій, це складно," – промовив він нарешті. – "Я не знаю, як тобі це сказати..."

"Просто скажи," – наполягав Андрій, відчуваючи, як його серце починає битися швидше.

"Я думаю, що ти повинен знати правду," – промовив Олексій. І далі він розповів про те, що дізнався про паралельний світ, про те, що він сам був там і бачив все на власні очі. Він зізнався, що боїться, що якщо правда вийде назовні, то їхнє життя зміниться назавжди.

Андрій слухав його, відчуваючи, як світ навколо нього руйнується. Виявляється, він не був єдиним, хто знав про існування іншого світу. І виявляється, його найближчий друг приховував від нього таку важливу інформацію.

"Олексій," – промовив Андрій, коли той замовк, – "це змінює все".

×××

Одного вечора, коли місто вже занурювалося в сон, Андрій сидів за своїм робочим столом, заглиблений у старі справи. Світло лампи відкидало довгі тіні на стіни, створюючи в кабінеті атмосферу таємничості. Перегортаючи сторінки товстих папок, він шукав будь-які натяки, які могли б пролити світло на загадкові вбивства. І раптом, серед купи паперів, він знайшов те, що його шокувало до глибини душі.

Це був старий звіт, складений самим Олексієм. У ньому були деталі, які Андрій раніше ніколи не бачив, зв'язки, про які він навіть не здогадувався. Виявилося, що Олексій був не просто напарником, а шпигуном на службі у корумпованого чиновника, який мав прямий інтерес у тому, щоб справу про вбивства було закрито. Цей чиновник був причетний до багатьох темних справ у районі(в яке входить село, де відбувалися вбивства), і вбивства були лише одним із інструментів для досягнення його цілей. В селі, де відбувалися вбивства, чиновника цікавила земля. Він хотів її за дешево прибрати до своїх рук.

Зрада друга була для Андрія як удар ножем в спину. Він відчував себе зрадженим, обманутим, самотнім. Всі його уявлення про дружбу і лояльність були зруйновані. Олексій, людина, якій він довіряв більше за всіх, виявився зрадником.

"Чому ти це зробив?" – прошепотів він, дивлячись на Олексія з болем і розчаруванням. Його голос був хрипким від емоцій. Олексій сидів навпроти нього, опустивши голову. Він виглядав змученим і розбитим.

"Мені не було вибору," – пробурмотів він, його голос був ледь чутний. – "Мене шантажували. Якщо б я відмовився, постраждали б мої близькі".

Андрій розумів, що Олексій не бреше. Він знав, як працює цей світ, і розумів, на що здатні люди, які прагнуть влади. Але це не робило зраду менш болючою. Він відчував, як в його душі наростає гірка образа.

"Ти зрадив не тільки мене, але й тих людей, яких ми повинні були захищати," – сказав Андрій, його голос тремтів від гніву. – "Ти став на бік зла".

Олексій мовчав. Він знав, що сказав занадто багато і тепер йому не було повернення. Він зрозумів, що його дружба з Андрієм закінчилася назавжди.

Андрій вийшов з кабінету, відчуваючи себе розбитим. Він розумів, що попереду його чекає довга і важка боротьба. Йому доведеться не тільки розкрити справу про вбивства, але й покласти край діяльності корумпованого чиновника. Він був рішуче налаштований довести справу до кінця і покарати всіх винних. Але тепер він робив це не тільки заради справедливості, але й заради помсти за зраду.