Читати книгу - "Кажуть, під Новий Рік і не таке буває... , Вайлет Альвіно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Зрозуміло... ну тоді, можеш запитати ще про що-небудь, я відповім, якщо вже у тебе такий сильний професійний інтерес, - і знову ці нотки сарказму.
Що це з ним?
- Ні, не лізтиму в душу. Скажи, як так вийшло, що ти був у костюмі Діда Мороза у нас у садочку. Вибач, але судячи з твоєї машини, ти явно не аніматор.
- Ти маєш рацію, я не аніматор, я програміст, що дуже зручно, адже з дитиною часто доводиться працювати вдома. А з приводу свята та Діда Мороза, все просто - мене попросили зіграти його для вашої та ще однієї групи, а я погодився… чому б і ні.
– Я бачу тобі сподобалося?
- Ти знаєш, так. Було весело.
Подальшу розмову перервав Мишко. Він на радощах підбіг до мене, схопив за руку і потягнув у бік батутів, хоч до цього не поспішав до мене зайвий раз торкатися, хай йому й хотілося. Коли ж до нас приєднався Костя, стало дуже весело, настільки, що ми всі реготали до упаду… а падали ми багато… часто й у найрізноманітніших позах.
Дитина була щасливою, ми змогли подарувати їй один день у справжній повноцінній сім'ї, де мама та тато люблять один одного…нехай й не зовсім по справжньому.
Веселощі закінчилися раптово.
Просто ще один стрибок. Просто ще одне падіння… Але цього разу я впала на Костю… і наші обличчя виявилися так близько одне від одного… і чомусь було вже не до сміху…а ще дуже важко розірвати зоровий контакт…а губи… губи почало поколювати, як недавно було з рукою...
Не інакше хвороба ... інакше не пояснити цю дивність ...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кажуть, під Новий Рік і не таке буває... , Вайлет Альвіно», після закриття браузера.