Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Труднощі подобаються людині з сильним характером, тому що, долаючи їх, вона пізнає себе», — пише він у своїх мемуарах. Поразки стали корисними, щоб сформувати його характер, підготували до здолання інших невдач. Вони вказали Шарлю де Ґоллю на його бажання служити Франції, вони підживлювали його опір розпачу, що й стало ключем до успіху.
Якби він не пройшов через таку кількість провалів за понад 20 років із 1914-го до 1940-го, то чи зміг би дослухатися до тихенького відлуння, яке дістав 18, 22 і 24 червня, чи зміг би виголосити промову з Лондона?
Досвід де Ґолля нагадує про іншого президента, але американського. Він почав із банкрутства 1831 року. Відтак програв на виборах до Конгресу 1832 року. У 1834 році знову став банкрутом. У 1835-го оплакував ту, яку кохав і яку забрала хвороба12. Впав у депресію 1836-го. Програв на місцевих виборах 1838-го. Програв на виборах до Конгресу 1843-го, тоді 1846-го і ще 1848-го. Згодом програв на виборах до Сенату 1853-го і 1858-го. У 1860 році нарешті він став президентом Сполучених Штатів. Це йому ми дякуємо за відміну рабства. Йому довелося знайти в собі величезну енергію, щоб виграти бій, а це призвело до скасування закону, проти якого було стільки протестів. Можна дивуватись, як і у випадку з генералом де Ґоллем, такій кількості невдач, що найкращим чином підготували його до цієї остаточної та переможної боротьби, завдяки якій він посів окреме місце в історії.
Усі ми знаємо відомий вислів Саші Ґітрі13: «Я тримаюся від жінок на відстані, на найменшій відстані». Якщо перефразувати Ґітрі, можемо сказати, що він тримався на такій близькій відстані від поразок, що вони зміцнили його дух. Життя розкривається перед нами лише разом із труднощами. Залишається тільки зрозуміти механізм, за допомогою якого це працює.
Віталістична філософія Берґсона14 дає нам підказку. Філософ описує життя як енергію — «духовну енергію», коли точніше, — що циркулює поміж живого, рослин, тварин і людей, що ускладнюється у міру того, як вона набирає силу. У нашому житті трапляються перешкоди, і треба знайти в собі творчі ресурси, щоб далі розвиватись і рости. Згідно з Берґсоном, креативність — це глибинна правда всього живого. Плющ проростає під каменем попри те, що той йому заважає. За аналогією можемо інтерпретувати життєву силу Барбари, Шарля де Ґолля й Авраама Лінкольна як вираження життєвого пориву, сильнішого за все на світі. Цей порив характерний для рослин і тварин, але найбільше — для великих людей. Така віталістична ідея є дуже спокусливою: якщо життя — це такий собі поштовх, порив, тоді можемо своє життя випробовувати стільки разів, скільки воно нам пручатиметься.
Утім, ця ідея не відображає виняткового феномену, спільного для трьох зазначених доль. Нам часто здається, що Барбарі, Шарлю де Ґоллю й Авраамові Лінкольну були потрібні їхні невдачі, щоб знайти в собі жагу до життя. Їхні життєві перепони не тільки завдавали їм шкоди, а й живили.
Теорія діалектики Геґеля може допомогти нам це зрозуміти. У своїх працях Геґель зображує сили, які слід заперечити, щоб протистояти їм (Геґель називав це «противаги») і їх пробудити. Інакше кажучи, дух потребує своєї протилежності, щоб зрозуміти, хто він такий. Таким чином, діалектика визначає нерозривність протилежностей та остаточне подолання їхньої опозиції. За Геґелем, ми спостерігаємо такий процес на всіх рівнях свого існування. Моє судження знаходить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переваги поразок, Шарль Пепен», після закриття браузера.