Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

Арістотель нас попереджав: спіймати kaïros не легко. У давньогрецькій міфології Кайрос9 — це бог, на майже лисій голові якого є тоненький хвостик. Хто захоче бога за нього вхопити, той лише рукою проведе по його гладкому черепу… ледве зачепивши хоч якісь волоски. Для цього треба бути прудким і спритним, треба любити труднощі. Ось чого нам у наш час бракує. Зачепитися за примарне минуле, щоб оборонити французьку ідентичність, замкнену й зафіксовану всередині самої себе. Плекати в собі страхи, щоб не помічати, як змінюється світ, означає поступитись легкості. Історія доводить, що легко означає небезпечно, а випробовувати страхи — то є пробудити мужність.

Непросто зрозуміти, що водночас може бути кінець і початок, поразка і надія, смуток і радість. Власна політична стратегія — це, як вважає Ханна Арендт, «відкрити нові часи». Інакше вона перетворюється на звичайне управління поточними справами. Згідно з авторкою праці «Між минулим і майбутнім», справжня ефективність політики полягає в «ефективному початку». Протистіймо нашій колективній кризі, запитавши: «Що починається?» Ба навіть конкретніше: «Що починається цікавого?» Поступитися застарілим поглядам — це втекти від цього прекрасного суто політичного питання і стати одержимим іншим: «Що втрачено?» Можливо, останнє питання з’являється не без підстав. Але тоді, коли воно стає єдиним, зупиняє людину. Дозволити йому затьмарити всі інші — це нехтувати перевагами кризи й мистецтвом політики.

7 Прилад для вимірювання динамічного тиску.

8 Один із найпрестижніших вищих навчальних закладів Франції.

9 Бог часу, миті зміни, шансу. Наймолодший безсмертний син Зевса. Часто його потрактовували як бога щасливої миті; у Римі ототожнювали з Фортуною.

4. Поразка для зміцнення свого характеру: лекція з діалектики

Труднощі подобаються людині з сильним характером, тому що, долаючи їх, вона пізнає себе.

Шарль де Ґолль

Монік Серф покинула Париж 1950 року для того, щоб у Брюсселі спробувати здійснити свою мрію і стати «піаністкою, що співає». Без потрібних ресурсів і знань вона намагається знайти кабаре, які погодяться дати їй шанс. Коли їй нарешті щастить, Монік виступає з піснями Едіт Піаф і Жульєт Ґреко, але їй доводиться переривати виступи: занадто вже голосно обурюється публіка. Щось у її манері тримати себе на сцені не подобається аудиторії: певна суворість і стриманість, які тоді не були в моді. Монік повертається до Парижа наприкінці 1951 року, щоб відвідати низку нових прослуховувань. Після виступу в кабаре «Фонтан чотирьох сезонів» під орудою Бориса Віана і Марселя Мулуджі їй нарешті пропонують виступити. І дівчина погоджується. Вона поки що ще не називає себе Барбара.

Провали не змусили її облишити своє покликання. Навпаки, завдяки їм вона змогла оцінити їх користь і зміцнити власний характер. Насправді наші поразки — це низка випробувань для наших бажань. Ми можемо ними скористатися, щоб розпитати себе про свої амбіції та зрозуміти, що ми провалились, адже насправді не знаємо, яку мету маємо. Або, як Барбара, віднайти в самій поразці непереборне бажання зрозуміти, наскільки наші амбіції відповідають справі всього нашого життя. Барбара здобуде успіх років за десять після того, як убереться у свій меланхолійний образ. Вона напише й виконає найбільш бентежні пісні в усьому французькому музичному репертуарі: Ma plus belle histoire d’amour, c’est vous10, L’Aigle noir, а також зворушлива пісня Nantes чи піднесена Dis, quand reviendras-tu. Слухаючи останню, дивлячись, як співачка виконує її на сцені, вслухаючись у слова, ми здогадуємося, що незламна Барбара пережила не одне нещастя. Коли вона співає: «Якщо ти не розумієш, що маєш повернутись, я збережу про нас двох найкращі спогади, я знову знайду свій шлях на диво світові, я знов зігріюсь, але вже під іншим сонцем — я не така порядна, як дружини моряків», — передається життєва сила, що її співачка віднайшла, торуючи нелегкий шлях.

У композиції Nantes Барбара розповідає про свій приїзд у місто, де помирав її батько, якого вона не бачила тривалий час і який у її дитинстві вчиняв над нею насильство: «Цей волоцюга пропащий, ось він повернувся до мене…» Та вона приїздить запізно: «Я не ставила запитань цій дивній компанії, я нічого не сказала, але в їхніх очах я побачила, що вже запізно». Барбара розпочала писати цю пісню із захопливою гідністю вже наступного дня після батькового похорону. Вона розповідає про чоловіка, котрий, як вона описує в іншій пісні L’Aigle noir, вкрав її дитинство, проте таки хотів «перед смертю зігрітися моєю усмішкою». Він помер, «не попрощавшись і не сказавши, що любить мене». Той, у кого дитинство було безтурботним, не може написати такої пісні. Такі тексти народжуються завдяки переживанням. Nantes стане однією з найуспішніших композицій.

Перетворити провали на досвід — це відчути своє бажання й зізнатися, що