Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

судження, що йому суперечить, і я це повністю усвідомлюю: треба, щоб інше судження заперечило моє, щоб я знайшов нарешті всі аргументи, щоб його захистити. Це також гарний принцип для написання дисертації з філософії: треба, щоб антитеза з тезою протистояли одна одній, щоб остання могла врешті-решт висловити всю свою могутність. У результаті дістаємо третій елемент — це ще не синтез, але перевершення: теза добуває перемогу і вбирає в себе всі аргументи антитези. Так само взаємодіють Добро і Зло: Зло має існувати для загрози Добру, щоб Добро перемогло й розкрилось у всій своїй красі. Діалектика Геґеля пояснює створення світу Богом. Бог — це чистий Дух. Тому він потребує того, що цілком відрізняється від нього, певної матерії, щоб усвідомити себе як Духа. Він створює це «відмінне», тобто світ, природу, щоб протистояти й остаточно вкорінити уявлення про себе як про Духа. Бог Геґеля — це тривожний Бог, який хоче знати, хто він такий: він мусить випробувати себе через заперечення.

У контексті Геґелевої діалектики ми краще розуміємо, як життєва сила Барбари й Шарля де Ґолля могла потребувати заперечення, поразки чи нещастя, щоб повністю розкритися. Силу духу годі відокремити від лиха, і їхнє протистояння знаходить шляхи розв’язання, «діалектизується» в потоці життя. Поразка — протилежність успіху, але це та протилежність, якої успіх потребує. Якщо Геґель має рацію, якщо діалектика описує істинність будь-якого процесу, то ця динамічна опозиція може стати двигуном нашого поступу.

 

«Мені не вдалися 9000 ударів у моїй кар’єрі. Я програв 300 матчів. Я міг прийняти подачу, що вирішувала перемогу, 26 разів, і мені не вдалось. Я програвав знову і знову. І саме тому я став успішним», — запевнює на взір Геґеля баскетболіст Майкл Джордан. Він найчастіше ставав чемпіоном НБА15 за всю історію США, але каже, що цим завдячує саме програшам, а не перемогам. Він знає, що успіх являє собою низку і програшів, і перемог, а не тільки перемог. Він розуміє, що тоді став тим Майклом Джорданом, якого ми знаєм, коли провалив усі ті подачі, які могли б дати команді перемогу. Його характер став незламним через невдачі. Брак поразок, мабуть, позбавляє нас можливості зміцнити силу духу. Без сили заперечення, як писав Геґель, сила твердження не дасть жодного сенсу. Автор «Феноменології духу» навіть думав трохи глибше: без заперечення немає і ствердження.

10 «Моя найвеличніша історія кохання — це ви».

11 Філіпп Петен — французький військовий і політичний діяч. У 1940 році, після поразки Франції, став на шлях колабораціонізму з нацистською Німеччиною. Засновник режиму Віші.

12 Перше кохання Лінкольна — Енн Рутледж померла від тифу 1835 року, коли Лінкольн мав 26 років.

13 Саша Ґітрі — французький актор, режисер, драматург, сценарист. Один із найвідоміших французьких кінорежисерів 1930—1950-х років.

14 Анрі Берґсон — французький філософ. Одним із напрямів філософії, який його цікавив, був віталізм — доктрина, яка стверджує, що живі організми докорінно відрізняються від неживих предметів тому, що складаються з нефізичних елементів або керуються іншими принципами — «силами життя».

15 Національна баскетбольна асоціація — чоловіча професійна баскетбольна ліга Північної Америки, зокрема США й Канади.

 

5. Поразка як урок покірності: лекція з християнства?

 

Моє звільнення з Apple стало найкращою подією в моєму житті.

Стів Джобс

 

Слово «покірність» походить від латинського humilitas, що своєю чергою походить від слова humus, яке означає «земля». Провалитися — це насправді «спуститися на землю», припинити вважати себе Богом або вищою істотою, побороти інфантильну фантазію про себе всемогутнього, що часто заводить нас у глухий кут. Зіп’ятися на ноги й бачити все без рожевих окуляр, реалістично — це перевага успішного існування.

 

Тренери знають, що немає нічого гіршого за чемпіона в гонитві за пихою, котрий гадає, що він не підлягає критиці й не може програти. Немає нічого кращого, ніж поразка, щоб нагадати атлетові про його пильність, вдихнути в нього дещицю сумніву, без якої хист не має свого потенціалу — це очевидний факт у спорті високого рівня. Треба, щоб атлет припинив вважати себе найкращим, якщо воліє таким дійсно стати. Він поважатиме кожного суперника, не недооцінюючи його, безперестанку запитуватиме себе, як перемогти. Завдяки такому ставленню він завоює перемогу.

Урок з покірності, що нам пропонує поразка, — це