Читати книгу - "(не) перша наша дитина, Анна Бачинська"

Каміла з кожним днем відчувала все більшу самотність і невизначеність. Її рішення залишити Даніеля було важким, але вона розуміла, що це необхідно для її майбутнього та майбутнього її дитини. Вона знала, що їй потрібно бути сильною і самостійною, хоча іноді здавалося, що це непосильне завдання.

Дні йшли, і Каміла почала планувати своє нове життя. Вона почала відвідувати курси для майбутніх матерів, знаходила підтримку серед інших жінок, які були в подібній ситуації. Ці заняття допомагали їй зрозуміти, що вона не самотня, і що багато жінок успішно справляються з подібними труднощами.

Одного вечора, повертаючись додому з курсів, Каміла отримала повідомлення від Даніеля. Її серце стиснулося, коли вона побачила його ім'я на екрані. Вона не знала, що очікувати, але зібрала всю свою сміливість і відкрила повідомлення.

"Привіт, Каміла. Я отримав твого листа. Мені важко зрозуміти, чому ти вирішила так різко розірвати наші стосунки. Будь ласка, зателефонуй мені, коли зможеш. Я хочу все зрозуміти."

Каміла довго сиділа, дивлячись на екран свого телефону. Вона не знала, чи варто їй відповідати. Її раціональний розум говорив, що це було б помилкою, але серце бажало дати Даніелю шанс все пояснити.

Наступного ранку, після довгих роздумів, Каміла вирішила зателефонувати йому. Вона набрала його номер і почула, як телефон дзвонить. Нарешті, на іншому кінці лінії пролунав його голос.

— Привіт, Каміла. Дякую, що зателефонувала. Я не можу зрозуміти, що сталося. Чому ти вирішила розірвати наші стосунки? - його голос був наповнений сум'яттям і болем.

— Даніель, я... Я просто зрозуміла, що ми маємо різні погляди на майбутнє. Ти сказав, що не хочеш дітей, а для мене це важливо. Я не можу змусити тебе змінити свою думку, і я не можу жити з думкою, що ти не хочеш те, що важливо для мене, - відповіла Каміла, намагаючись зберігати спокій.

— Каміла, я розумію, але... Чому ти не сказала мені про це раніше? Ми могли б поговорити, знайти компроміс. Я не хочу втратити тебе, - сказав він, відчайдушно намагаючись зберегти стосунки.

— Даніель, ти чудова людина, але я повинна думати про себе і своє майбутнє. Ми просто різні. Наші шляхи не співпадають, і це нормально. Давай просто припинимо наші стосунки,- відповіла вона ледь стримуючи сльози , та вимкнула телефон, щоб далі нічого не чути.

Каміла прокинулася на світанку з важким серцем. Вона відчула, як тишина її квартири поглинає все навколо. Минув вже тиждень з того моменту, як вона розмовляла з Даніелем  і припинила їхні стосунки. Відтоді не було жодних повідомлень чи дзвінків від нього.

Каміла зрозуміла, що тепер вона сама відповідальна за своє майбутнє та майбутнє своєї дитини. Це було нелегким рішенням, але вона відчувала, що зробила правильний вибір. Вона знала, що зможе подолати всі труднощі, і почала готуватися до нового життя.

Після сніданку Каміла вирішила прогулятися парком. Осіннє сонце лагідно освітлювало жовте листя, що падало з дерев, створюючи атмосферу спокою та гармонії. Вона глибоко вдихнула прохолодне повітря, відчуваючи, як її наповнює нова енергія.

Каміла підійшла до лавки біля озера і сіла, спостерігаючи за качками, що плавали на воді. Її думки блукали навколо майбутнього, але цього разу вона не відчувала страху. Вона почала планувати, як облаштує дитячу кімнату, яку коляску обере і як організує свій новий розпорядок дня.

Саме в цей момент її телефон задзвонив. Це був голосовий виклик від її найкращої подруги Марти.

— Привіт, Каміло! Як ти? - запитала Марта, відчуваючи турботу в її голосі.

— Привіт. Мені трішки важко, але я справляюся, - відповіла Каміла, усміхаючись, хоча Марта не могла бачити її посмішку.

— Я так рада це чути. Знаєш, я думала, можливо, ти хочеш зустрітися сьогодні? Я можу приїхати і ми проведемо час разом, як раніше.

— Звичайно, я буду рада тебе бачити, - відповіла Каміла, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом.

Після завершення розмови вона вирішила повернутися додому і приготувати щось смачне для їхньої зустрічі. Вона знала, що підтримка подруги допоможе їй впоратися з цим періодом.

Після обіду до неї приїхала Марта. Вони обійнялися, і Каміла відчула, як важкість на душі зменшується. Вони сіли за кухонним столом і почали розмовляти, ділячись своїми думками та переживаннями.

— Я так пишаюся тобою, Каміло. Ти сильна жінка, і я знаю, що ти впораєшся з усім, - сказала Іра, тримаючи її за руку.

— Дякую, Мартусь. Твоя підтримка дуже важлива для мене. Я просто... Я думаю про майбутнє, про те, як це буде виховувати дитину самостійно, - відповіла Каміла, відчуваючи, як сльози накопичуються в її очах.

— Ти не будеш самотньою. Я буду поруч з тобою. І пам'ятай, що життя завжди приносить нові можливості, навіть коли здається, що все втрачено, - додала Іра з упевненістю.

Їхня розмова тривала до вечора, і Каміла відчула, як її душа наповнюється новими силами. Вона зрозуміла, що може покладатися на своїх друзів, і це додавало їй впевненості.

Наступного дня Каміла пішла до лікаря, щоб перевірити стан своєї вагітності. У клініці вона зустріла доктора Мартиновську, доброзичливу жінку середнього віку, яка завжди знала, як підтримати своїх пацієнток.

— Привіт, Каміло. Як ти почуваєшся сьогодні? - запитала доктор Зеленська, запрошуючи її сісти.

— Я почуваюся краще, дякую. Я хотіла б знати, як розвивається моя вагітність, - відповіла Каміла, намагаючись зберігати спокій.

Після обстеження доктор Мартиновська підтвердила, що все йде добре, і дитина розвивається нормально. Це принесло Камілі велике полегшення.

— Ти чудово справляєшся, Каміло. Продовжуй піклуватися про себе і дитину, і все буде добре,- заспокоїла її лікарка.

Виходячи з клініки, Каміла відчула себе сильнішою і більш впевненою. Вона знала, що попереду буде багато викликів, але вона була готова до них. Вона вирішила зосередитися на своїх мріях і планах, адже новий початок вже розпочався.