Читати книгу - "Лінкольн у бардо"

і Роберт зійшли вниз до померлого, щоб наостанок спільно виявити свою любов до нього. Вони висловили бажання, щоб останні сумні хвилини разом із їхнім покійним дитям і братом у цьому домі минули без сторонніх. Тривало це десь пів години. Доки вони перебували у тій кімнаті, здійнявся буревій — один з найсильніших, що налітали на місто за багато років. Лив дощ, віяв вітер, і здавалося, що страшна буря надворі лютує майже суголосно з бурею гірких почуттів у домі.

Бенджамін Браун Френч, «Свідок молодої республіки: щоденник одного янкі (1828–1870)», за ред. Д. Б. Коула та Дж. Дж. МакДонау.

У ті пів години, коли біля померлого хлопчика зібралася за зачиненими дверима сім’я, захмарене небо надворі прорізали блискавиці, від подібних на гарматний вогонь перекотів грому аж дзеленчав череп’яний посуд, а з північного заходу налетів потужний буревій.

Епстейн, там само.

Просторими коридорами ширилися того вечора звуки, що свідчили про глибоку скорботу, і не всі вони долинали з кімнати, де лежала без пам’яті місіс Лінкольн; чути було і приглушені стогони президента.

Елліот Стернлет, «Мої десять років у Білому домі».

Минуло півтора століття, а проте ще й досі, пробуючи уявити в усіх подробицях ту жахливу сцену, почуваємось якось ніяково: сум’яття, обурена недовіра, нестямні згорьовані крики.

Епстейн, там само.

Тільки у той час, коли у домі зазвичай уже готувалися до сну, а хлопцеві переважно кортіло ще побалакати або й поперевертати все догори дриґом, містер Лінкольн, схоже, по-справжньому усвідомив усю незворотність цієї втрати.

Стенлі Гонер, «Вибрані спогади з життя, присвяченого служінню».

Десь біля півночі я прийшов запитати, чи президентові нічого не треба. Його вигляд мене приголомшив. Волосся у нього було розкуйовджене, обличчя — бліде, з явними слідами недавніх сліз. Я був глибоко вражений цими переживаннями і замислився: чим же все це може закінчитися, якщо він не знайде бодай якоїсь розради? Нещодавно я побував на одному металургійному заводі у штаті Пенсильванія, і там мені показували клапан, за допомогою якого випускають пару; стан, у якому перебував президент, навів мене на думку, що такий пристрій не завадив би і тут.

Гіл’ярд, там само (з уст Д. Страмфорта, дворецького).

ХХ

Розтріпаний добродій знай метушився тепер над тим дрібним тілом: гладив волосся, пестив бліді, ніби лялькові руки і перекладав їх то так, то сяк.

роджер бевінс ііі

А хлопець тим часом стояв поряд і наполегливо, ледь не розпачливо благав свого батька поглянути на нього, попестити й погладити його.

преподобний еверлі томас

Проте добродій, схоже, нічого цього не чув.

роджер бевінс ііі

Потім ця й так уже прикра та не надто пристойна сцена опустилася в наших очах іще нижче.

ганс воллмен

Ми почули, як судомно зітхнув преподобний, а його, попри зовнішнє враження, яке він зазвичай справляв, здивувати було зовсім не легко.

роджер бевінс ііі

Він збирається ту дитину вийняти, мовив преподобний.

ганс воллмен

Так воно й було.

Чоловік вийняв маленьке тіло з…

роджер бевінс ііі

Хвороб-короба.

ганс воллмен

Тож він схилився, вийняв маленьке тіло з короба, а тоді миттєво, дивовижно спритно як для такої-от кепсько збудованої людини, всівся долі і поклав його собі на коліна.

роджер бевінс ііі

Уткнувшись обличчям у западинку між підборіддям і шиєю того тіла, добродій заплакав: спочатку схлипував ще потиху, а потім заридав уже нестримно, давши повну волю сльозам.

преподобний еверлі томас

А хлопець тим часом гарячково кидався то туди, то сюди, у повному розпачі від розчарування.

ганс воллмен

Хвилин десять тримав добродій на руках те…

роджер бевінс ііі

Хвороб-тіло.

ганс воллмен

Хлопець, зовсім уже зневірений через те, що уваги, якої, на його думку, заслуговував саме він, йому не вділяють, підійшов і сперся на свого батька, а той тим часом далі тримав і лагідно погойдував…

преподобний еверлі томас

Хвороб-тіло.

ганс воллмен

Певної миті, глибоко зворушений, я відвернувся і побачив, що ми не самі.

роджер бевінс ііі

Надворі зібрався цілий натовп.

преподобний еверлі томас

Усі мовчали.

роджер бевінс ііі

А добродій далі легенько колихав на руках своє дитя.

преподобний еверлі томас

І його ж дитя водночас тихо стояло поруч, спираючись на нього.

ганс воллмен

Потім він заговорив.

роджер бевінс ііі

Хлопець звичним порухом закинув руку батькові на шию — безперечно, робив так не раз і не два — і присунувся ближче, так, що головою тулився вже до батькової голови, бо хотів краще чути, що саме шепоче той, прихилившись до шиї свого…

ганс воллмен

Розпач, який його проймав, став уже геть нестерпним, і він почав…

роджер бевінс ііі

Хлопчак почав входити сам у себе.

ганс воллмен

Так воно й було.

роджер бевінс ііі

Отже, хлопець почав входити у себе й уже невдовзі ввійшов повністю; чоловік же тієї миті знову заплакав, ніби відчуваючи, як змінилося тіло, що його він і далі тримав на руках.

преподобний еверлі томас

Це вже було понад усіляку міру. Справа була надто особиста, надто інтимна, тож я розвернувся і пішов геть.

ганс воллмен

Так само зробив і я.

роджер бевінс ііі

Я ж усе зволікав, не в змозі й кроку ступити, і лиш одну за одною бурмотів молитви.

преподобний еверлі томас

ХХІ

Прихилившись устами тому черв’якові до вуха, батько заговорив:

— Ми з тобою, любий Віллі, так любили один одного, але тепер, через причини, збагнути які нам не дано, зв’язок між нами розірвався. Проте насправді розірвати цей зв’язок неможливо. Ти, дитя моє, будеш зі мною завжди, до скону.

І схлипнув.

Любий тато у сльозах   Бачити це було дуже важко   І хоч як я намагався його розрадити, гладив і цілував, усе це не давало жодного

Ти був радістю, сказав він. Я хочу, щоб ти це знав. Щоб знав, що був радістю. Для нас. Кожної хвилини, кожної пори ти був… знаєш, ти добре постарався. Добре постарався, щоб стати для нас справжньою радістю.

І все це він говорив тому черв’якові!   Як же мені хотілося, щоб він говорив ці слова мені   Хотілося відчути на собі його погляд   І тоді я подумав, ну гаразд, хай там що, а він таки мене побачить