Читати книгу - "Лінкольн у бардо"

Берлінґейм, там само (з уст одного сусіди зі Спрінґфілда).

Ти відчуваєш таку любов до своїх діточок, повнишся такими сподіваннями, що вони спізнають усе, що є у житті гарного, такою ніжною прив’язаністю до неповторної низки рис, що проявляються у кожному з них: тут і напускна хоробрість, і вразливість, і манера говорити, і милі помилки у мовленні, і ще багато чого, як‑от запах шкіри і волосся, відчуття маленької долоньки у твоїй великій… і раптом дитини більше немає! І тоді ти стоїш мов громом прибитий, вражений тим, що у такому начебто прихильному досі світі могла трапитися така страшна несправедливість. Велика любов народилася з нічого, і тепер, коли її джерело кануло у небуття, ця любов, що знай шукає — і не знаходить, а тому нездужає, обертається найглибшим стражданням, яке тільки можна собі уявити.

Місіс Роуз Мілленд, «Есей на втрату дитини».

«Це — найважче випробування у моєму житті», — зізнався він доглядальниці, а тоді, сповнившись раптом бунтарським духом, переобтяжений клопотами та горем, вигукнув: «Чому?! Чому?!».

Джеймс Морґан, «Абрагам Лінкольн: хлопець і чоловік».

Говорити він не міг, бо його душили ридання. Тож лише сховав обличчя у долонях, а тим часом уся його висока постать аж здригалася від надміру емоцій. Я стояла у ногах ліжка, і крізь сльози дивилася на нього у безмовному, благоговійному зачудуванні. Горе позбавило його мужності, перетворило на слабку, безвольну дитину. Я й у думці собі не клала, що цього твердого, непохитного чоловіка можна так зворушити. Ніколи не забуду тих урочих миттєвостей, коли саме втілення геніальності та величі ридало над утраченим кумиром любові.

Кеклі, там само.

XVIII

З тих хлопців, яких мені будь-коли доводилося знати, Віллі Лінкольн був найприємніший: кмітливий, чуйний, він мав лагідний характер і гарні манери.

Джулія Тафт Бейн, «Батько Теда Лінкольна».

Власне такими, як він, люди й уявляють собі своїх дітей, доки ще їх не мають.

Рендолл, там само.

Характерне для нього самовладання — aplomb, як кажуть французи, — було просто дивовижне.

Вілліс, там само.

Розум він мав жвавий, допитливий і совісний; до інших ставився приязно і з любов’ю; пориви у нього були добрі і щедрі, а слова та манери — лагідні і привабливі.

Фінеас Д. Ґерлі, «Прощальна промова на похороні Віллі Лінкольна» («Іллінойс стейт джорнел»).

Він ніколи не минав нагоди розшукати мене у натовпі, потиснути руку і сказати щось приємне; стороннім людям така поведінка десятилітнього хлопчика впадала у вічі і щонайменше викликала захоплення.

Вілліс, там само.

Одяг Віллі носив здебільшого сірий, дуже мішкуватий, і цим неабияк відрізнявся від тих кучерявих пестунчиків, що їх викохують схиблені на модах матері.

Лора Сірінґ (під псевдонімом Говард Ґліндон), «Правда про місіс Лінкольн».

Якось, коли я проходив повз Білий дім, він саме бавився на тротуарі з одним своїм товаришем по таких забавах. Над’їхав містер С’юард, у кареті разом із принцом Наполеоном та ще двома особами з принцового почту. І тут державний секретар — між ним і хлопцем явно існували якісь близькі, дружні стосунки — у такому собі бурлескному стилі зняв свого капелюха, те саме зробив і Наполеон; словом, усі вони привітали юного «президент-принца» на вельми урочистий манір. Анітрохи не збентежений цим виявом поваги, Віллі витягнувся на повен зріст, елегантно, з неймовірним самовладанням скинув свою шапочку і віддав офіційний доземний поклін, наче якийсь маленький посол.

Вілліс, там само.

Його обличчя світилося розумом та почуттям, і завдяки цьому він справляв враження дуже цікавого співрозмовника, з яким залюбки перекидалися словом-другим навіть незнайомі люди.

Сірінґ, там само.

Неважко зрозуміти, яке глибоке коріння пустила за одинадцять років любов до цієї обдарованої такими непересічними якостями дитини у серцях тих, хто знав її найкраще.

Ґерлі, там само.

Сонячне дитя, лагідне і щире, з навстіж відкритою перед чарами цього світу душею.

Керол Драйзер, «Вони знали хлопців Лінкольна» (з уст Саймона Вебера).

Приємний, милий хлопчак, круглощокий та блідолиций, з довгою гривкою, яка часто спадала йому на очі; коли він був чимось зворушений чи соромився, то починав мимоволі швидко заплющувати й розплющувати очі і тоді знай моргав, моргав, моргав.

Опал Страґнер, «Президентові маленькі чоловіки».

Зіткнувшись з якоюсь навіть дрібною несправедливістю, він аж змінювався і темнів на обличчі, а на очі йому набігали сльози — так, ніби у цьому конкретному нещасному випадку він убачав прояв несправедливості вищого порядку. Якось товариш по іграх приніс затиснутого між двома паличками мертвого дрозда, у якого щойно поцілив каменем. Віллі різко вишпетив хлопця, забрав у нього пташину і пішов її поховати, а решту того дня був зовсім маломовний і сумний.

Саймон Айвернесс, «Утрачений ангел Лінкольна».

Основною його рисою була, схоже, безстрашна і м’яка щирість; усе навколо він сприймав у всьому властивому нашому світові розмаїтті і проти цього не перечив, сам же залишався цілковито непорушним у своїй підкресленій прямодушності. Я піймав себе на тому, що мимохіть невпинно його вивчаю, ніби одну з тих милих загадок дитинства, якими не так уже й часто благословляють наш світ.

Вілліс, там само.

У приватній розмові після служби доктор Ґерлі розповів, що незадовго до смерті Віллі просив його взяти зі скарбнички на письмовому столі його заощадження, шість доларів, і передати їх місіонерському товариству.

Кунгардт і Кунгардт, там само.

Попри всю пишноту, яка оточувала цього хлопчака у новій оселі, йому вистачало відваги і внутрішньої краси, щоб залишатися собою — і лише собою. Польова квітка, яку пересадили з прерій до оранжереї, він до самої смерті тримався набутих у тих преріях звичок, незмінно чистих і простих.

Вілліс, там само.

Згодом, через багато місяців, перебираючи на прохання місіс Лінкольн старий одяг, у кишені якогось плаща я знайшла маленьку підбиту ватою рукавичку. На мене накотилося тієї миті чимало спогадів, і з очей потекли сльози. Того хлопчика і його миле поводження я пам’ятатиму завжди.

Гіл’ярд, там само (з уст Софі Ленокс, покоївки).

Він не був бездоганний; ми ж говоримо, не забувайте, про хлопчака. Бував геть нестримний, капризний, надто збуджений. Одне слово, хлопець. Але — і на цьому варто наголосити — то був добрий хлопець.

Гіл’ярд, там само (з уст Д. Страмфорта, дворецького).

ХІХ

Біля полудня президент, місіс Лінкольн