Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Айза знову тонко усміхнулася. Рем встав з-за столу і, можливо, трохи більш поспішно, ніж варто було би, пішов на вихід. 

А Айза сіла писати листа. Вона не робила цього вже досить давно – з моменту, як випустилася з університету і почала шукати роботу. Листи, особливо в таку глушину, як Малі Жабки – це зовсім не дешеве задоволення. Батько її точно зрозумів би. Матір теж – але тільки після годинних дорікань про те, що вона зовсім забула про свою родину. 

Любі батьки,

Я тепер живу в Райні. Влаштувалася на роботу у Кривому горбі. Вона не така, як я думала, але платять справді добре. До речі, висилаю із листом і гроші – на ліки Кітові і все інше, що вам потрібно. Наступного місяця, сподіваюся, зможу відправити більше…

Айза опустила руку в кишеню і зважила невеликий мішечок із грошима. Вперше вона могла відправити батькам таку суму і знати, що їй не доведеться жити на воді та хлібі наступні кілька днів, якщо не тижнів. 

Мішечок був і справді маленьким – не більший за ті, що вона надсилала усі роки раніше. Але, певно, її батьки неабияк здивуються, коли відкриють його, а замість звичних мідяків побачать срібло і навіть одну золоту монету. 

Напиши мені, як себе почувається Кіт? Чи в нього все гаразд? Я турбуюся через те, що на ці Жнива йому може знову погіршати, а ви не встигнете купити ліки, тож, будь ласка, поїдьте за ними відразу, як отримаєте листа! 

Рука Айзи трохи задрижала, коли вона дописувала рядок, і вона на мить зупинилася. Спокійно. Потрібно просто вдихати і видихати, і все без зайвої паніки і страху. Вона однаково робила усе, що могла. 

У Райні дуже багато некромантів, можливо, зможу знайти когось, хто допоможе. Напишу наступного разу через кілька тижнів, передавайте привіти Лін і Таві. 

З любов’ю, Айза.

На конверті Айза дуже розбірливо виписала назву села і ім’я матері. Вже були прецеденти, коли її листи йшли до зовсім інших Малих Жабок, або ж до зовсім не тої Ївги Ялівець – ось тобі і прокляття розповсюджених імен. 

Щойно Айза запхала гроші у конверт і запечатала його магією, ззаду почулися кроки. Дуже специфічні, які вона вже за кілька днів встигла впізнавати без жодного сумніву – так повсюди ходили тільки керівники. 

Пан Рубчик відбивав веселий дріб своїми підбитими сталлю черевиками і був настільки чимось задоволений, що навіть не помітив Айзу, що скрутилася за столом. Йти до Рубчика було страшно. Перше ж завдання – і такий цілковитий провал! 

Та все ж в неї не те, щоби був вихід. 

Айза дала собі хвилину на те, щоби налаштуватися, а потім потрохи посунула до кабінету у самому кінці коридору. Кімната пана Рубчика, певно, була єдиним приміщенням, де всі стіни стояли як слід і навіть не було жодного вибитого вікна – неабияка дивина для Кривого горба. 

Перший свій стукіт в двері Айза не почула навіть сама. Вона постояла перед дверима з пів хвилини, і ніхто не збирався їй відповідати. Зрештою, розізлившись на себе, вона вже грюкнула у двері досить гучно, щоб вони миттєво відчинилися, ледь не вдаривши її по носу. 

 – Заходьте! – пробасив Рубчик. Він сидів у своєму кріслі, але лицем повернувся не у бік дверей, а до вікна – як наче намагався щось видивитися у яскравих променях сонця. І це щось йому дуже і дуже подобалося. – О, це ти! Ну давай, розповідай. 

Айза стояла на потертому килимку і знову відчувала себе так, наче їй сімнадцять і вона підірвала лабораторію, а тепер має сказати це в очі своєму улюбленому викладачеві. 

Нвтомісь вона просто підняла вище свій звіт і поклала його на стіл перед паном Рубчиком. 

 – Ось, – вимовила вона, підштовхуючи його ближче двома пальцями. – Звіт. 

 – Бачу, бачу… Ну але звіти – це все для документів. Ти мені краще сама скажи – як тобі? Чи, може, хочеш сьогодні піти на якесь цікавіше кладовище – сьоме, чи, може, третє? Там якраз останнім часом що не ніч – то якийсь дух вилазить. Нудьгувати, тц, не доводиться. 

Айза сама не помітила, як склала руки за спиною і навіть почала потирати ногу об килимок. Вона спинила себе силою волі; не варто так відверто видавати свою провину. 

 – Ні, дякую, – поспішно відізвалася вона. – Дванадцяте мене цілком влаштовує. І там не те, щоби нудно… – протягла вона, трохи скрививши лице. 

Пан Рубчик у цей-так момент ліниво пробігав очима по звітові. 

  – Труп? – здивовано запитав він. – На дванадцятому? Оце дивина. А ти впевнена, що це був саме труп, а не, скажімо, яма для поховань? Чи, можливо, просто якась яма? Ти ж його не бачила, правда?

Пан Рубчик дивився на неї не те що благально – але, вочевидь, він дуже хотів, щоб Айза помилялася. Та й вона сама, відверто кажучи, дуже хотіла, щоб вона помилялася, і насправді з Тесея був такий поганий некромант, що він не зміг відрізнити звичайну нову яму для труни від трупа, що повстав. Але шанси на це, на жаль, були мізерно малими. 

Але вони все ж були, так? 

Айза відігнала цю думку з голови. Зараз, поки вона ще не бачила нічого на кладовищі, все, на що вона могла покладатися – це слова Естірхайда. Краще видатися ще більш некомпетентною потім, ніж збрехати зараз і дозволити трупу гуляти вулицями Райну.