Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

– Я торкнувся хворого місця?

– Ні, – Міла вимушено посміхнулася.

Вони закінчували обід у мовчанні, яке ставало все більш обтяжливим. Чим довше Міла мовчала, тим важче було знайти якусь тему для розмови і знову встановити з Андрієм бодай якийсь контакт.

Міла поклала виделку на тарілку з залишками їжі й витерла руки гарячою серветкою, запропонованою їй стюардом. Вона підвела очі і побачила, що Андрій знову спостерігає за нею. Міла кинула серветку на стіл.

— Отже, ви щось скажете мені щодо моєї каюти?

– Ні.

Вона кинула на нього недоброзичливий погляд. Він допитливо дивився на неї.

– Але ж ви сказали...

– Ви підете зі мною, і ми разом все влаштуємо. – Він підвівся. – І от що: вам потрібен якийсь одяг.

Міла відкрила рота. Вона не знаходила слів.

– Але не уявляйте, що у мене раптом прокинулася великодушність. Я просто не хочу, щоб ви знову приходили й відволікали мене від моєї роботи.

Міла заціпеніла. Ну і ну! Вона різко підвелася.

– Тоді чому б вам не повернутися до вашої дорогоцінної роботи та не забути про моє існування?

Андрій жестом запропонував їй пройти вперед, і вони вийшли з ресторану.

– Тому що, як ви висловилися, моя мати добре виховала мене, і я повинен бути впевнений, що ви нічого не потребуєте.

– Щоб я не набридала вам. – констатувала Міла, відчуваючи на собі його пильний погляд.

– Саме так.

Вона прикусила губу. Благодійності Андрія Когана вона не потребує, тому що їй треба набагато більше. Вона хоче побачити, як він перепрошуватиме, і знати, що наступного разу він подумає двічі, ні, краще тричі, перш ніж затягнути жінку в ліжко. Справедливість, і лише справедливість – ось її вимога!