read-books.club » Детективи » Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура 📚 - Українською

Читати книгу - "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Комісар Мегре і Кіціус" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 34
Перейти на сторінку:
Деху, добре знав. Шубутний був злодюга, царство йому небесне. Ти знаєш, чим він закінчив?

— Навіть місце можу показати, де його втопили.

— А що звідси випливає? — Старий навіть не помітив каламбуру. — Деха розум мав. Я йому казав: у тебе ж золоті руки, ти ходку в зону починаєш з того, що на ура відкриваєш усі замки у колонії. Тобі ж у чесному житті ціни не буде. А він мені: спасибі, начальнику, за теплі слова, але для мене у вашому житті ціни таки немає. Що «Арсенал», що завод Артема — кругом оборонка. Не з моєю анкетою і не з моїм щастям. Накажете горбатитися на якомусь «Транссигналі»?

— Вибачайте, товаришу підполковник, що перебив, але Деха «Транссигналу» сто років снився. Такі, як він, свої права знають і качають — тільки підставляй. Ні, на «Транссигнал» краще з села ліміту привезуть. Вона за койку в гуртожитку і тимчасову київську прописку руки цілувати готова.

— Що ти за людина така в'їдлива, Сирота? Яке розслідування не почнеш, все воно у тебе на політику виходить. Хоча знаєш — щось у тому є. От і мені Деха казав, що він за день вкраде більше, ніж за місяць заробить. Але для нього не це головне. Я, каже, як працюю, начальнику, то вже без перекурів і походів до нужника. Я б на тих заводах такі рекорди ставив, що твій Стаханов! І хто б мене там терпів? Робочий клас, якому після мого рекорду розцінки позрізають, а нормативи збільшать? Ні, гегемон мені за це «темну» влаштує і буде правий. А на останньому суді Деха таке відморозив, що прокурора винесли. Каже, як ви вже хочете зробити з мене справжню радянську людину, то я вам обіцяю перейти у відстаючу злодійську бригаду і вивести її в передові, як та ваша Гаганова.

Від автора: Міцно забута ще за життя гванівська ткаля Валентина Гаганова на початку шестидесятих реалізувала один із хрущовських починів. Вона перейшла з передової у відстаючу бригаду і вивела її в передові. Тоді це називалося комуністичним ставленням до праці. Одержала звання Героя соціалістичної праці та мандат депутата Верховної Ради СРСР. Однак, почин не набув поширення. Для цього слід було б визнати, що відстаючі бригади для радянської планової економіки — типове явище. А це вже була політика. Коли збагнули — швиденько відіграли «повний назад».

Олекса Сирота:

Старий похвалився, що вирішив обмежити себе у палінні і бере на роботу тільки одну пачку цигарок. Після чого одразу випросив сигарету у мене і поринув у спогади. Розповів, як передова шахтарська бригада прилетіла слідом за своїм лідером-рекордсменом до Києва, відловила його біля готелю ЦК і дала бубна. Бо їм усім бойкот оголосили. Нічого, мовляв, рекорди ставити, через вас усій галузі розцінки позрізали, скоро за місяць і на пляшку не заробиш.

— Яз вами, товаришу підполковник, згоден, що тато у Кіціуса був видатною особою. Але в головному Деха помилявся — відстаючих злодійських колективів не буває. Хто не вміє красти — сидить або вдома, або у в'язниці. Тут не Карл Маркс із Фрідріхом Енгельсом у законі, а товариш Дарвін із його суворим природнім відбором. Перемагає не ідея суспільного добра, а особиста зацікавленість індивіда.

Старий замахав руками так, що згасла сигарета:

— Не знаю, Сирота, не знаю і знати не хочу. Не чіпляй мені на вуха свою філософію і не дражнися вченими слівцями. Краще скажи, що ти думаєш про всю цю історію з Кіціусом.

— Поки що думаю, чого від мене начальство хоче?

— Напрямок правильний…

— А все ж таки, якщо по-ментівськи, без філософії?

— У світлі того, що справа на контролі, начальство хоче, щоб усе було зроблене за «системою бикицер», себто — швидко! Було б ідеально, якби ти, Олексо, встановив, що Кіціуса порішили свої. Жертва злодійських порахунків, так про це у звітах пишуть. Така версія влаштує всіх — і наших, і тих, у кого це на контролі. Як ти там казав? Природний відбір? Може бути.

— Ну, а ви вірите, що Кіціуса могли свої порішити?

Старий сів на свого улюбленого коника:

— Я тридцять років злодюг ловлю і тридцять років переконуюся, що їхня душа — темний ліс. Межи собою всі «авторитетів» удають, а припреш такого «законника» до стінки — колеться, наче горіх. Я після війни ще застав справжніх блатних. Можна сказати, золотий вік, не те, що оці… Але й вони, коли вибір стояв — вірність «законам» і вища міра або сипони своїх і живи — обирали життя. Ні, все це баєчки і понти для малолітніх. Та й за що було Кіціуса вбивати? Він не тато, він навчений. З нами не співпрацював, своїх не здавав, в «общак» точно не залазив.

— Про «общак» ви вже говорили. Може, одвічне, як світ, «шерше ля фам»?

— От і пошукай. Все може бути. Я знав випадки, коли людину вбивали за те, що вона комусь наступила на ногу. Але це було після війни, тоді життя коштувало дешевше буханки хліба. А зараз що? Хоч і небагаті, зате не голодні. Ну, добре. Вечір спогадів, присвячений Дню радянської міліції, закінчено. Я тобі спробую допомогти. Є у мене пара експертів. Може, погодяться. Але носа перед ними не дери. Ти для них не інспектор, а цуценя невмиване.

— Спасибі. Ви головного не сказали: яка версія для нашого начальства найбільш небажана, а для мене — найнебезпечніша.

На жаль, на той момент сувора дійсність увірвалася в нашу науково-теоретичну дискусію у вигляді мого практиканта. Виглядав він ще гірше, ніж отой шовініст Солодовников. Старий аж руками сплеснув:

— Дитинко, а тебе за що?

— Діяв на виконання інструкцій товариша капітана, товаришу підполковник.

— Сирота, гад шулявський, ти куди малого посилав? Санітаром у Павлівку до буйно помішаних?

— Їй-бо ні, товаришу підполковник! Зібрати ймовірну інформацію щодо справи Кіціуса. Вулицями поштовхатися, людей послухати.

— Мовчи. Товаришу курсант, доповідайте, де це ви так штовхалися?

— Коло Центрального стадіону. Товариш капітан сказали,

1 ... 9 10 11 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"