Читати книгу - "Слідами вигнанця"

Сілви Порту являла собою неабиякий східний музей. На поличках виблискували статуетки зі слонової кістки, на стінах висіли численні музичні народні інструменти: марімби, очеретяні дудочки, бамбукові сопілки. Була тут і первісна зброя: луки зі стрілами й списи. Поряд грав барвами коштовний перський килимок. На маленькому столикові в блакитному світлі пишалася порцелянова китайська ваза, а обіч неї вишикувавсь японський сервіз у вигляді стилізованих людських фігурок. І взагалі, чого тут тільки не було! Здоровезний паперовий ліхтар з бамбуковим держаком і японська парасолька, китайські палички-виделки й жовта малайська мата. На залізній скрині цокав химерний годинник.

Гонсалві вмостився на плетеному з тростини стільчикові, тоненькі бамбукові ніжки якого були пригвинчені до підлоги. На столі вже чекала пляшка російської горілки, дві чарки, маслини, в'ялена скумбрія, печені раки та коробка сардин. Негреня, схрестивши руки на грудях, покірливо стояло в кутку.

Гонсалві підвівся й врочисто підніс угору келишок:

— Будьмо, географе!

Примруживши ліве око, він смачно поплямкав губами й духом вихилив горілку.

Домбо стримано всміхнувся, блиснувши білими зубами. Він добре знав, який невситимий його господар, бо той часом цмулив чимало рому, терпкого вина та віскі. Гонсалві плямкав за старою звичкою. Після третьої чарки він обернувся до хлопчика.

— А де ж твоя чарка, друже?

— Домбо не хоче пий. Болить голова. Ой, болить-болить! — сором'язливо забелькотало негреня.

— Болить голова? — тихо перепитав Гонсалві. — Е-е, це вже не гаразд. Голову треба лікувати, — стурбовано додав він і, витягши з кишені пакетик, подав хлопчикові біленьку пігулку. — На ось, проковтни.

Хлоп'я взяло ліки, а коли Гонсалві підняв чарку вчетверте, одвернулось, понюхало пігулку й сховало в кишеньку своєї пов'язки-фартушка. Гонсалві жадібно пив горілку й уминав рибу. Незабаром його обличчя аж пашіло рум'янцями, по жилявих в'язах струмів піт.

Розмовляли про сутичку у Валіде-хані, про зрадливу туркеню, про гачконосого турка, про екіпаж «Каталонії». Домбо сидів на підлозі спиною до Гонсалві й лагодив марімбу.

Старовинний годинник лунко цокав, монотонно відлічуючи секунди. Час минав непомітно.

Десь опівночі Гонсалві раптом з подивом помітив, що негреня й досі в каюті. Бідолашне так і заснуло з марімбою в руках.

— А ти чом це й досі тут? — легенько торкнув його за плече штурман.

Домбо сіпнувся:

— Чекаю, гамба.

— Гайда до ліжка! — зумисне сердитим тоном наказав Гонсалві.

— А гамба? — звів на нього очі хлопчик.

— Що «гамба»? У мене гість. Погомонимо й собі полягаємо.

— Домбо тут не потрібний?

— Ні! — відповів моряк. — Домбові треба відпочити. Завтра вирушаємо в дорогу. Доведеться рано вставати.

Він усміхнувсь, узяв хлопчика за плечі й відвів до кают-компанії.

Павлові Балканову здалася дивною ця дружба між португальцем і негром. Досі йому доводилось чувати про звіряче ставлення португальців до темношкірих. Адже ж саме португальці перші впровадили работоргівлю. І работоргівля для них стала прибутковим промислом. Вони виловили й продали в Аргентіну близько двохсот тисяч негрів. Решту винищували, аби звільнити територію для плантацій, або силоміць примушували обробляти землю, запрягаючи їх у плуг замість робочої худоби. А ось цей дивний штурман панькається з негреням, наче з молодшим братом…

Гонсалві повернувся на своє місце, знову налив собі горілки й усміхнувся:

— Чудовий хлопець. Достобіса розумний і кмітливий, його батьківщина для вас як для географа була б дуже цікава. Вона ще майже не вивчена. Тільки поодинокі сміливці наважувалися досі заходити вглиб Центральної Африки.

— Маєте рацію, Гонсалві, — ствердно хитнув головою Балканов. Йому ту мить і на думку не спало, що колись він матиме нагоду пішки переміряти всю Африку від краю до краю, безліч разів наражаючись на смертельну небезпеку…

Години за дві Гонсалві, розхристаний і червоний, мов рак, заходився розповідати історію кожної статуетки, кожної речі, що прикрашали каюту. Аж тут він раптом щось пригадав собі, схопився, розчинив шафку й добув звідти маленьку оксамитову торбинку, гаптовану сріблом.

— А це ось моя спадщина, — сказав Гонсалві. — Перед вами вся маєтність, що її залишив мені батько — старий Сілва Порту.

В капшучку були дві коротенькі кістяні люльки, зернинка діаманта, золоті турецькі монети, кишеньковий годинник з ланцюжком і ще якийсь біленький вузлик. Гонсалві обережно розв'язав вузлик і лукаво підморгнув, мовляв, то все були дрібниці, а ось зараз ти таки здивуєшся! Павел глянув з цікавістю, але розчарувався, побачивши звичайнісінький собі срібний перстень.

— Власне, цей перстень і є моя найбільша коштовність, — пояснив Гонсалві й зітхнув: — Так, так, не всі дорогі речі блищать. Як і не під кожною дорогою шапкою ховається розумна голова… Цей перстень віддав мені мій батько під час корабельної катастрофи. Я повинен на пам'ять батька виконати одну обіцянку… Але досі наша «Каталонія» лише вряди-годи кидала якір в європейському порту. А перстень не дає мені спокою. Коли ми взяли курс на Крим, я зрадів, що тепер уже неодмінно виконаю свій обов'язок!

Історія срібного персня здалася Павлові нецікавою. Він знав, що в багатьох моряків за келихом рому розв'язуються язики й вони залюбки розповідають різні таємничі історії та найневірогідніші пригоди.

II

Аж коли моряк пішов по нову пляшку, Павел знічев'я взяв перстень і підніс його ближче до ліхтаря. Проти світла помітив на сріблі мініатюрну інкрустацію, дістав лупу, глянув — і схопився, мов ужалений. Руки йому затремтіли. Серце шалено забилося, Павел заплющив очі й знову розплющив…

Сумніву не було: на персні зображено малесенького левика, який стояв дибки й тримав у передніх лапах прапорець. Інкрустацію зроблено так майстерно, що годі й роздивитися простим оком.

Цю емблему, що символізує боротьбу болгарського народу за визволення, Павел не раз бачив на шапках повстанців у квітні 1876 року. Такий самий знак носив під час Квітневого повстання й Павлів батько. На прапорці, що його тримав лев, слов'янською в'яззю написано: «Воля або смерть!»

Павел, тремтячи од хвилювання, роздивлявся перстень. Зненацька його погляд упав на внутрішню поверхню персня. Павел