read-books.club » Бойовики » Ніжно відданий Декстер 📚 - Українською

Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ніжно відданий Декстер" автора Джеффрі Ліндсей. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 76
Перейти на сторінку:
довідників, в який я мав доступ зі свого комп'ютера. Через кілька хвилин я так і зробив.

Номер належав мобільному телефону, який був зареєстрований на містера Стіва Рейкера, що мешкав на Тайгертейл Авеню в Коконат Гроув. У результаті невеличкої перехресної перевірки я дізнався, що містер Рейкер був професійним фотографом. Звісно, все це могло бути звичайним збігом. Впевнений, що по всьому світі існують багато Рейкерів-фотографіф. Я пробігся по "жовтим сторінкам" і виявив, що той Рейкер, який цікавив мене, мав спеціалізацію. Його оголошення займало чверть сторінки і наголошувало: «Запам'ятайте Їх такими, якими вони є Зараз».


Рейкер спеціалізувався на дитячих фотографіях.


Теорія випадковості могла відправлятися на смітник.


Темний Мандрівник поворухнувся і, смакуючи чергову розвагу, видав короткий смішок, а я розпочав планування поїздки на Тайгертейл Авеню задля попередньої короткої рекогносцировки. Та й це було зовсім недалеко. Я міг прямо зараз же поїхати і...


І сержант Доукс рушив би слідом, аби продовжити гру, яка називалася «Злови Декстера за хвіст». Чудова ідея, старий. Це позбавить Доукса від стомлюючого розслідування, коли Рейкер в один прекрасний день зникне. Сержант може прямо відразу мене забирати, не витрачаючи сил на всяку нудну рутину.


І коли ж тоді міг зникнути Рейкер? Як важко жити, коли в твоєму полі зору була настільки видатна мета, і тримати себе у вузді. Проте опісля декількох годин, Доукс все ще знаходився через вулицю від мене, а я все ще був у себе в квартирі. Що ж робити? Хоча тут був і плюс: того, що бачив Доукс, явно було недостатньо, аби зробити проти мене якісь рішучіші дії, аніж просте стеження. А потім слідував величезний список мінусів: якщо Доукс продовжить стеження, то я буду змушений залишатися в образі вихованого лабораторного пацюка, уникаючи чогось більш смертельного, ніж рух на шосе Палметто в годину пік. З цього нічого не вийде... На мене тиснув не тільки Темний Мандрівник, але і час. Перед тим як часу лишиться занадто мало, мені треба було знайти якісь докази того, що Рейкер був саме тим фотографом, який і знімав фото МакҐрегора; і якщо виявиться, що це правда, то належить провести з ним різку і цілком конкретну розмову. Коли містер Рейкер з'ясує, що його клієнт, МакҐрегор, відправився туди, куди вирушає вся мертва плоть, то втече за далекі гори. А якщо мої колеги з поліцейського управління, не дай Бог, зв'яжуть кінці з кінцями, то життя Лихого Декстера може стати вельми некомфортним.


Проте Доукс, либонь, влаштувався там надовго, і наразі я нічого не міг з цим зробити. Це так дратує: думати, що Рейкер собі десь гуляє, замість того, аби корчитись загорненим у термоізоляційну стрічку. Homicidus interruptus1. Темний Мандрівник видав тихий стогін і заскреготав зубами, а я знав, як йому зараз, але не міг нічого вдіяти, окрім як ходити із одного кутка в інший. Та й це не було корисною справою: якщо я так і буду продовжувати, то протру дірку в килимі і ніколи не отримаю страхового депозиту за квартиру.


Мої інстинкти наказували мені зробити щось, що би могло збити Доукса зі сліду, проте сержант не був типовим шукачем. Я бачив лише один вихід, який міг би відвести запах від його жадібних тремтячих ніздрів. Мене охоплювала лише слабка надія, що я міг йому набриднути, ведучи гру на вичікування, будучи абсолютно нормальним до тих пір, поки йому доведеться здатися і він повернеться до своєї справжньої роботи: виловлювати насправді жахливих мешканців нашого міського дна. Адже навіть прямо зараз вони були десь там, припарковувались на подвійних місцях, смітили на вулицях і загрожували демократичному голосуванню на наступних виборах. Як же він міг витрачати свій час на невеличкого старого Декстера з його невинним хобі?


Ну добре, нехай: я залишусь бездоганним пересічним мешканцем до тих пір, поки у нього від цього не розболяться зуби. Скоріш за все, на це підуть тижні, а не дні. Я буду вести те синтетичне життя, яке я для себе сотворив, аби виглядати людською істотою. А оскільки поведінка людських істот зазвичай визначається сексом, я почну з того, що здійсню візит своїй дівчині Риті.


Який же дивний термін — «дівчина», особливо для дорослої людини. А якщо ще й розібратися по суті, то зміст його просто не влізе ні в які ворота. Будучи лаконічним, цей термін означає жінку, — не дівчинку, — яка готова надати секс, а не дружбу. Я часто помічав чоловіків, які по-серйозному недолюблювали своїх дівчат, хоча справжню ненависті вони зберігали для шлюбу. І хоч я таки і не зрозумів, що жінки очікують від своїх хлопців, але, очевидно, для Рити я мав все, що мав мати. Безумовно це був не секс — він видавався мені таким же нудним, як і підрахунок дефіциту зовнішньоторгівельного балансу.


На щастя, Рита також не була зацікавленою в сексі. Вона стала продуктом зловісного раннього заміжжя з чоловіком, який сприймав красу життя у курінні крека і побитті власної дружини.


Потів він нагородив її декількома екзотичними хворобами. Однак коли він почав бити дітей одного вечора, терпіння, оспіване у піснях кантрі, закінчилось і Рита викинула цю свиню зі свого життя прямо у в'язницю.


Весь цей розгардіяш призвів до того, що вона почала шукати джентльмена, якого б цікавило товариство і вишукана бесіда; хтось, кому би було не потрібно опускатися до грубих анімалістичних потреб основного інстинкту. Іншими словами, чоловіка, який би цінував її за її чудові якості, а не за її готовність займатися оголеною акробатикою. Себто Декстера. На протязі майже двох років вона була моїй ідеальним маскуванням, ключовим інгредієнтом Декстера, якого і знав світ. А в замін цьому, я не бив її, нічим її не заражав, не напускав на неї тваринні пристрасті, та й вона сама, здавалось, отримувала задоволення від мого товариства.


А у якості бонусу, я почав обожнювати її діточок, Астор і Коді. Дивно напевно, проте я запевняю вас, що це правда. Якби всі випадково зникли із лиця землі, я був би засмучений хіба що через те, що тепер мені ніхто не зможе приготувати пончиків. Проте діти цікаві мені, навіть, я би сказав, що люблю їх. Діти Рити пройшли через травматичне раннє дитинство, і можливо через те, що я теж побував на цій доріжці, я відчував особливу відданість їм. Це був інтерес, що походив далеко за підтримання мого прикриття із Ритою.


Окрім бонусних дітей, Рита і сама була доволі привабливою. У неї було

1 ... 9 10 11 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніжно відданий Декстер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ніжно відданий Декстер"