Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

Генріха VIII зі свинячими очицями, з книжкою та окулярами в руках. Він задумливо дивився мені в очі, а перед ним виднівся стіл, усипаний коштовностями. Із протилежного боку кімнати на нього пихато поглядала донька Генріха — теперішня королева Єлизавета. Їхнє жорстке протистояння аж ніяк не сприяло поліпшенню мого настрою, коли ми влаштовувалися у вітальні. Метью, схрестивши руки на грудях, прихилився до стіни біля каміна, і з голови до п’ят виглядав так само грізно, як і представники династії Тюдорів на стінах кімнати.

— Ти й досі збираєшся сказати їм правду? — пошепки спитала я його.

— Казати правду, зазвичай, набагато легше, — різко мовив Рейлі, — а між друзями — набагато доречніше.

— Не забувайся, Волтере, — застеріг його Метью, закипаючи гнівом.

— Я забуваюся?! І це каже мені той, хто зв’язався з відьмою? — Волтер не поступався Метью у здатності швидко втрачати рівновагу. А ще в його голосі почулася нотка непідробного страху.

— Вона — моя дружина, — парирував Метью, пригладжуючи своє волосся. — А стосовно того, що вона відьма, то кожного з нас у цій кімнаті можна звинуватити у якомусь гріхові — уявному чи реальному.

— Але ж оженитися на відьмі… Про що ж ти думав своєю головою? — уперто напосідав Волтер.

— Про те, що її кохаю, — відповів Метью. Кіт закотив очі й знову налив собі вина зі срібного графина. Мої сподівання на те, як ми сидітимемо з ним біля затишного каміна, обговорюючи питання магії та літератури, ще більше зблякли в холодному світлі сьогоднішнього листопадового ранку. Я навіть доби не пробула в 1590 році, а мене вже нудило від Крістофера Марлоу.

Зачувши цю відповідь Метью, усі присутні в кімнаті замовкли, а мій чоловік і Волтер продовжували свердлити один одного поглядами. Із Кітом Метью був поблажливим та зрідка дратівливим. Джордж і Том навівали на нього спокій, а Генрі викликав почуття братерської любові. Але Волтер Рейлі був рівнею Метью — по розуму, силі й, можливо, по безжальній жорстокості, і це означало, що в цій суперечці значення мала лише думка Волтера. Вони побоювалися й поважали один одного, наче двоє вовків, що придивляються, хто із них переможе і очолить зграю.

— Он воно як, — повільно мовив Волтер, скоряючись авторитету Метью.

— Саме так, — підтвердив Метью, зручніше вкладаючи ноги на килимок біля каміна.

— Ти маєш надто багато таємниць і надто багато ворогів, щоб одружуватися. Але все одно пішов на цей крок, — сказав Волтер з виразом величезного подиву на обличчі. — Дехто звинувачував тебе в тому, що ти надмірно покладаєшся на власну хитрість і гостроту розуму, але до цього моменту я не вірив цим людям. Чудово, Метью. Якщо ти такий розумний, то скажи, що нам слід відповідати, коли виникнуть запитання — а вони виникнуть неодмінно.

Кіт гепнув келихом об стіл, і вино вихлюпнулося йому на руку.

— Невже ти гадаєш, що ми так просто…

— Вгамуйся, Кіте, — сказав Волтер, кинувши на Марлоу розлючений погляд. — Зважаючи на ту брехню, якою ми змушені прикривати тебе, ти взагалі не маєш права розтуляти рота. Продовжуй, Метью.

— Дякую, Волтере. Ви п’ятеро — єдині у всьому королівстві, хто вислухає мою розповідь і не визнає мене божевільним. — Метью пригладив пальцями волосся. — Ви пригадуєте, коли ми востаннє обговорювали ідею Джордано Бруно про безкінечну кількість світів, не обмежених простором та часом?

Чоловіки обмінялися здивованими поглядами.

— Я не впевнений, — обережно почав Генрі, — чи ми розуміємо, куди ти хилиш.

— А туди, що Діана — з Нового Світу. — Метью на мить замовк, і це дало можливість Марлоу обвести тріумфальним поглядом кімнату. — Із прийдешнього Нового Світу.

Запала тиша, і очі всіх присутніх прикипіли до мене.

— Вона ж казала, що походить з Кембриджа, — отетеріло зауважив Волтер.

— Не з того Кембриджа. Мій Кембридж знаходиться у штаті Масачусетс. Від напруження та довгого мовчання мій голос заскрипів, як немазане колесо.

Я прокашлялася. — Поселення утвориться на північ від Роаноука через сорок років.

Кімната вибухнула вигуками, і на мене з усіх боків посипалися запитання. Гарріот невпевнено простягнув руку і з деяким острахом торкнувся мого плеча. Коли його палець відчув тіло, він відсмикнув руку з невдаваним подивом.

— Я чув про істот, здатних примушувати час підкорятися їхній волі. Сьогодні видатний день, правда ж, Кіте? Чи міг ти коли-небудь уявити, що стрінеш прялю часу? Нам слід бути з нею обачними, бо можемо потрапити до її тенет і збитися зі шляху.

— А що ж вас сюди привело, господине Ройдон? — прорізався крізь гамір низький голос Волтера.

— Батько Діани був ученим, — відповів Метью замість мене. Усі зацікавлено загомоніли, але помахом руки Волтер їх вгамував. — І її мати також. Обоє належали до відьмацького роду й загинули за таємничих обставин.

— У цьому ми з вами схожі, Д-д-діано, — сказав Генрі, здригнувшись. Та не встигла я спитати, що він мав на увазі, як Волтер махнув рукою Метью — продовжуй, мовляв.

— У результаті її освітою як відьми ніхто не займався, — продовжив Метью.

— Така відьма — легка здобич, — нахмурився Кіт. — А чому ж у цьому прийдешньому Новому Світі так мало приділяється уваги вихованню відьом?

— Мої потенційні магічні здібності й моя багата родинна історія нічого для мене не важили. Мусите розуміти, як почувається людина, котра бажає вийти за рамки своїх вроджених обмежень. — Із цими словами я глянула на Кіта, сподіваючись знайти у нього якщо не співчуття, то розуміння, але той відвернувся.

— Невігластво — непростимий гріх, — сказав він, нервово посмикуючи шматочок червоного шовку, що вибивався із одного з численних розрізів його чорного камзола.

— А невірність й віроломство — також, — обірвав його Волтер. — Продовжуй, Метью.

— Може, Діану й не навчили бути відьмою, але вона — далеко не невіглас. Вона — теж науковець, — гордо заявив Метью. — І предметом її пристрасті є алхімія.

— Дами-алхіміки — це все одно, що кухонні філософи, — пирхнув Кіт, — бо вони більше цікавляться покращенням кольору власних облич, аніж розумінням таємниць природи.

— Я вивчаю алхімію в бібліотеках, а не на кухні, — відрізала я, забувши при цьому надати своєму голосу належної модуляції та акценту. Кіт здивовано витріщився на мене. — А