read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 164
Перейти на сторінку:
готовий до сюрпризів, але їх не було. Швиденько спустився вниз, подякував портьє рублем за клопоти, узяв слухавку.

— Алло.

— Іване Карповичу, це я, — почувся схвильований голос Тулякова. — Вас контррозвідка шукає.

— Що?

— Приперлися серед ночі до Великого князя, одразу два полковники, кричати почали. Я зі сну так розгубився, що сказав, у якому ви готелі. Вибачте, я ненавмисно. Спросоння просто. Оце хотів попередити, бо вони могли до вас поїхати. Іване Карповичу?

Я почув на вулиці виск гальм. Потім тупотіння. Дістав червінець і подав портьє. Той узяв. Я перестрибнув через його стіл і сховався. До готелю забігли кілька людей.

— Де Підіпригора? — спитав грізно один. — Сьогодні вселився, засмаглий такий, з хохляцькою вимовою!

— А, на другому поверсі, — сказав портьє. — Номер вісімнадцятий.

Чоловіки побігли.

— Чорний хід є? — спитав я пошепки. І дав іще червінець. Портьє показав, куди іти.

— Ти мене не бачив.

— Не знаю, де й ділися, — кивнув він.

Я побіг. Відійшов від готелю дворами, потім вийшов на вулицю. Побачив два авто біля готелю. Хвилин за десять вийшло двоє, одне авто поїхало, друге залишилося. Хлопці зробили засідку. Ну, хай чекають, я пішов геть. Зупинив візника і попросив відвезти до Невського проспекту. Пішов до контори баронеси. Там було темно у всіх вікнах, окрім одного, на першому поверсі, забраного ґратами. Мабуть, там сидів охоронець, може, й не один. Я зайшов у двір будинку. Чорний хід до контори було зачинено. Оббиті залізом двері, таких тихо не зламаєш. А ось у сусідньому під’їзді чорний хід було відчинено. Я тихо зайшов. Почув, як сопе консьєрж. Обережно пройшов біля нього, піднявся на останній поверх. Ляда на горище була замкнена. Міцний замок, я трохи потикав у нього шпилькою, зрозумів, що не відкрию. Тоді визирнув у вікно, побачив пожежну драбину. Виліз на неї і піднявся на дах. Тихенько переліз на під’їзд, у якому була контора баронеси. Вийняв скло у слуховому вікні. Заліз на горище. Зняв чоботи, щоб не тупати; підсвітив сірником, знайшов ляду. Вони була теж зачинена. Походив, побачив витяжку, що проходила крізь горище і виходила на дах. Помацав її, постукав. Здається, стіна у чверть цеглини. Вийняв із підошви чобота лезо, почав ним шурувати. Досить швидко виламав одну цеглину, потім ще і ще. Зсередини витяжку було вистелено повстю. Прорізав її, зазирнув у отвір, посвітив сірником. Побачив металеві скоби, вбиті у стіну, наче сходинки. Те, що треба. Заліз і почав спускатися витяжкою. Дуже неквапливо і тихо, щоб не почули. Хоча у будівлі було тихо. Мабуть, усі службовці контори розійшлися.

Невдовзі я був уже на другому поверсі. Але там занадто малий отвір, та ще й забраний у міцні ґрати. Поліз на перший. Прислухався. Охоронець, мабуть, спав. Отвір тут був більший. Ковану решітку легко виламав. Важче було просунутися в отвір. Подякував Богу, що не роз’ївся. Сяк-так проліз, опинився в туалеті. Обережно вийшов у коридор. Босоніж, щоб не стукнути. Пішов навшпиньки до світла. Почув сопіння. Охоронець таки спав. Пройшов біля нього до сходів, піднявся на другий поверх. Там знайшов кабінет баронеси. Він був зачинений. Знову складний замок, відчинити який не вдалося. Але я подумав, що у такій справі, якою займалася баронеса, треба мати і запасний хід. Пошукав інші двері в коридорі. Були одні, маленькі, наче у комору якусь. Ось їх відчинив за допомогою леза. Справді комора — старі меблі, якийсь мотлох. Запалив сірник, придивився. Меблі припали пилом, але одна шафа ні. Обережно узявся за неї, і вона легко відсунулася вбік! Шафа була на коліщатках! Тихесенько, тихесенько, відсунув. За шафою були двері. Зачинені. Знову порпався лезом, півгодини. Потім узув чобіт і садонув по замку. Присів. Охоронець щось почув. Прибіг, пройшовся коридором, подивився, чи все спокійно. Я бачив під дверима смужку світла, чув його кроки. Сам зачинив шафу й двері, сховався в кімнаті відпочинку баронеси. Чекав довго, сів на диван, який тут був.

Потім перейшов до кабінету баронеси. Розраховував, що на столі залишаться якісь цікаві папери. Але на столі нічого не було. Можливо, щось у столі, але всі шухляди замкнені. Знайшов два сейфи. Один під картиною у стіні, інший під ковдрою біля столу. Ось там могло бути щось цікаве. Але для сейфа потрібен був фахівець. Згадав я поляка, але був він далеко. Пройшовся ще раз кабінетом. Нічого не помітив цікавого. Так виходило, що ризикований цей візит зробив я дарма. Скривився. А потім подивився на великий стіл баронеси. Заліз під нього. Стіл складався з двох тумб, поєднаних стільницею. Між двома тумбами було досить багато місця. Я відсунув крісло, заліз під стіл. Місця залишалося достатньо. Баронеса була середнього зросту і ноги мала навряд чи дуже довгі. Присунув крісло, сам притиснувся до стінки на краю столу. Навіть якби баронеса витягнула ноги під столом, мене б не дістала.

Я виліз, походив. Розумів, що ризикую. Але ж цікаво було послухати, що тут відбувається! Тому наважився. У крайньому разі револьвер при мені, вже якось викручуся. Ліг на диван трохи відпочити. Коли почало світати, подивився, чи не залишив слідів. Зрадів, що підлога чиста, пил протертий. Здається, в конторі прибирали звечора. Тож я поліз під стіл, усівся і став чекати. Ще трохи подрімав, але недовго, бо баронеса прибула рано. Сіла за стіл. Вона була у довгій сукні, з-під якої виглядали ноги у черевичках. Між мною і баронесою була велика відстань, це тішило. Вона одразу зателефонувала комусь.

— Полковнику, це я. Як справи? Досі не знайшли? Та де ж він є? А Великий князь? Не знає чи каже, що не знає? То допитайте його! Особа імператорського дому? А той штабс-капітан? Точно не знає? В готель не повернувся? Чорт! Знайдіть його! Що далі? Про це не хвилюйтеся. — Баронеса недобре засміялася. — Просто знайдіть і сповістіть. Навіть арештовувати не треба.

Далі зателефонувала ще комусь.

— Перекажи Мусі, що мені потрібно три надійних босяки. Для чого? Мокра справа. Зробити, наче пограбування. Тисяча рублів. Перекажеш? Муха не відмовить, Муха завжди на нас працює. Добре. Мені потрібно, щоб вони сиділи і чекали. Я скажу, де і коли. Так, аванс нехай Муха забере у конторі. Він знає в кого.

Ще один дзвінок. Я вже не знав, чого чекати.

— Доброго дня, це баронеса. Леонтію Павловичу, маю через вас певний клопіт. Який саме? До мене приходив Іван Карпович Підіпригора.

1 ... 9 10 11 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"