Читати книгу - "Шлях до мрії!, MarVit"

Ольга прийшла до нього в двір, така ж красива, як і колись, з мудрістю в очах і легким смутком у погляді. Вона довго дивилася на нього, ніби намагалася зрозуміти, ким він став за ці роки.

— Я чула, що ти сам залишився , Марічка померла— сказала вона тихо.

Іван кивнув. Він не знав, що сказати. Минуле стояло між ними, але водночас у цьому погляді було щось знайоме. Невже доля давала йому другий шанс?

Вони почали жити разом. Ольга поступово увійшла в їхнє життя, наповнюючи дім теплом і турботою. Донечка одразу полюбила її, бо так їй бракувало материнської ласки. Вона тягнулася до Ольги, тримала її за руку, просила розповідати казки на ніч. Вони разом збирали квіти, готували смачні страви, і дівчинка, усміхаючись, називала її "мамою".

Та з сином було складніше. Він не міг прийняти Ольгу, бо в його серці жила пам’ять про Марічку. Він мовчав, уникав її погляду, а іноді навіть сердився, коли бачив, як вона торкається речей його покійної матері. Він довго боровся із собою, не бажаючи приймати нову жінку в їхнє життя.

Проте час робив свою справу. Ольга не намагалася замінити Марічку, не нав’язувалася, а просто була поруч. Вона терпляче чекала, проявляючи турботу не словами, а справами. Вона не примушувала його її любити, просто була поруч. І одного дня, коли він захворів і Ольга цілу ніч просиділа біля нього, змінюючи компреси на гарячому лобі, він вперше назвав її по імені. Після цього все почало змінюватися.

Згодом він змирився. Він зрозумів, що життя триває, і що Ольга не прийшла, щоб стерти пам’ять про Марічку, а щоб допомогти їм усім жити далі. Коли він вперше обійняв її, вона не стримала сліз, а він зрозумів, що зробив правильний вибір.

Життя йшло своєю дорогою. Діти виростали, а Іван і Ольга разом будували своє майбутнє. Його серце, яке колись було розбитим, нарешті знайшло спокій.

Кінець.

Кінець