Читати книгу - "Крижинка і мільярдер, Яна Ляс"
- Жанр: Сучасна проза
- Автор: Яна Ляс
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кав’ярня завжди наповнена людьми. Я швидко збиваю піну для чергового латте, зиркаючи на чергу, яка неухильно зростає. День як день, клієнти як клієнти: дехто ввічливий, дехто просто любить повчати. Мені байдуже.
— Ви могли б зробити піну трохи густішою? — невдоволено бурчить черговий «експерт з кави», жінка в окулярах і з поглядом, який промовляє: «Я все знаю краще за тебе».
— Наступного разу принесіть власну інструкцію, і я обов’язково дотримаюся всіх ваших побажань, — кажу з усмішкою, яка могла б заморозити океан. Жінка хмикає і йде, а я лишаюсь задоволеною.
Коли моя зміна нарешті закінчується, я вдягаю теплу шапку, хапаю рукавиці й вирушаю до ковзанки. Це моє улюблене місце. Там я можу розслабитися, скинути з себе всю втому і дратівливість дня.
На льоду, як завжди, гамірно. Я швидко зашнуровую ковзани й впевнено виходжу на лід. Відчуття свободи та швидкості — ось що робить мене щасливою.
Але моя ідилія триває недовго. Я тільки розігналась, як раптом хтось буквально врізається в мене.
— Ви що, сліпий?! — обурено вигукую, намагаючись піднятися з льоду.
— Вибачте, це ви різко повернули, — відповідає низький, спокійний голос.
Я піднімаю голову й бачу перед собою чоловіка в дорогому пальті та з такою впевненістю в собі, що її можна різати ножем. Його темні очі з цікавістю дивляться на мене, але я не відчуваю ніякого каяття з його боку. Весь його зовнішній вигляд кричить про розкіш і багатство. Зарозумілий товстосум!
— А вам ніколи не спадало на думку, що на ковзанці треба дивитися вперед? Чи вас і тут супроводжує охорона? — кидаю я з сарказмом і з усмішкою, яка більш схожа на зневагу.
— Охорона тут ні до чого, — чоловік трохи нахиляє голову, уважно розглядаючи мене. — А ви завжди така гостра на язик?
— Тільки коли мене збивають з ніг, — відповідаю, нарешті стаючи на ноги.
Він простягає руку, щоб допомогти мені, але я ігнорую цей жест. Його брови злегка піднімаються, ніби він цього не очікував.
— Ви — цікава особистість, — каже він, посміхаючись кутком рота. — Холодна, гостра, наче крижинка.
— Якщо це комплімент, то залиште його собі, — відповідаю, розвертаючись, щоб продовжити кататися.
— Це не комплімент. Це факт, — кидає він услід, і в його голосі чути щось, що змушує мене на мить зупинитися.
Я не озираюся. Натомість просто кидаю через плече:
— Тоді тримайтесь подалі від криги, якщо не хочете замерзнути.
Я відчуваю його погляд, коли ковзаю вперед. Вперше за довгий час у мене з’являється відчуття, що цей вечір запам’ятається.
Роблю кілька кіл, але відчуваю на собі його погляд. Він стоїть біля бар’єру, ніби щось обдумує, а потім несподівано виходить на лід. Його рухи впевнені, навіть на ковзанах він виглядає так, ніби контролює ситуацію.
— Ви не попереджали, що залишаєтесь тут, — кажу я, коли він під’їжджає ближче.
— А ви не попереджали, що залишили мене з цікавістю, — відповідає він, і його усмішка, тепер трохи тепліша, викликає у мене роздратування.
— Цікавість — не найкраща риса, особливо у незнайомців.
— Тоді нам варто познайомитися ближче, щоб я перестав бути незнайомцем.
Я зупиняюся, схрещую руки на грудях і дивлюся на нього, як на незваного гостя.
— Ви завжди такий впевнений у собі?
— Лише коли знаю, що маю рацію.
— Ви навіть не знаєте мого імені.
— А мені здається, що знаю достатньо, — каже він, нахиляючись трохи ближче. — Крижинка.
Я закочую очі, але його тон змушує мене внутрішньо всміхнутися.
— Гаразд, ви виграли. Марта. Звичайна дівчина, яка любить кататися на ковзанах, — відповідаю, простягаючи руку.
— Данило, — каже він, потискаючи мою руку. Його долоня тепла, і я на мить відчуваю дивний спокій, хоча його погляд залишається пронизливо серйозним.
— Данило, кажете? І чим ви займаєтесь, окрім того, що збиваєте дівчат на ковзанці?
— Зазвичай я збиваю з пантелику, але сьогодні вирішив урізноманітнити.
Його відповідь змушує мене розсміятися. Цей чоловік явно вміє грати словами.
— А тепер я маю до вас пропозицію, — продовжує він.
— Пропозицію? Яку ще пропозицію?
— Ви покажете мені, як правильно кататися. Уявіть, що це ваш спосіб вибачитися за свої гострі зауваження.
Я хитаю головою, але помічаю у собі бажання прийняти цей виклик.
— Гаразд. Тільки попереджаю, якщо зіб’єте мене з ніг вдруге, я вам це не подарую.
— Я готовий ризикнути, — каже він, і в його очах знову блимає та загадкова іскорка, яку я не можу ігнорувати.
Ми вирушаємо ковзанкою, і я показую йому кілька базових рухів. Він слухає і спостерігає за мною досить уважно, навіть жартує, але в його погляді помічаю щось більше — не просто бажання осягнути навичкам ковзання на льоду.
— Ви навчитеся швидше, ніж я думала, — кажу, коли він впевнено робить коло.
— Це тому, що у мене хороший учитель, — відповідає Данило, і його слова звучать щиро.
Я несподівано відчуваю теплу хвилю всередині себе. Цей вечір уже зовсім не схожий на звичайний.
Данило намагається повторити мої рухи, але трохи спотикається, і я помічаю, як він міцніше стискає губи, ніби хоче показати, що йому не складно.
— Ну ж бо, не всі народжуються ковзанярськими зірками, — піддражнюю його.
— А де ваша підтримка? — каже він, обертаючись до мене з напускною образою. — Я думав, ви хороший учитель.
— Я вірю у метод «жорсткої любові». Якщо будете падати, то лише для того, щоб встати і зробити це краще.
— Жорстка любов, кажете? Здається, це ваш стиль не тільки на льоду, — кидає він з усмішкою, і я ледве стримую сміх.
— А що, хтось скаржився вам на мене? — запитую, прикидаючись серйозною.
— Ще ні, але думаю, жертви є, просто вони занадто налякані, щоб говорити.
Я на секунду зависаю, але не стримую усмішки. Цей чоловік явно не боїться грати з вогнем, і це викликає в мені змішане почуття симпатії й бажання «поставити його на місце».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крижинка і мільярдер, Яна Ляс», після закриття браузера.