Читати книгу - "Обираю тебе, Вікторія Франко"
- Жанр: Короткий любовний роман
- Автор: Вікторія Франко
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну що там? — напружено поцікавилася я у свого колеги, нетерпляче очікуючи його вердикту. Водночас навмисно стиснула руки в кулаки, щоб він не помітив, як тряслися пальці від нервового напруження.
— Мені шкода, Єво, — засмучено промовив онколог, продовжуючи прискіпливо оглядати результат моєї Магнітно-резонансної томографії (МРТ) головного мозку. — Погані справи… Четверта стадія. Пухлина розташована в такому місці, що її нереально прибрати. Та ще й до всього вона встигла обліпити прилеглі тканини. Не думаю, що хтось візьметься оперувати тебе.
— Зрозуміло, — кивнула я, розчаровано підтиснувши губи.
Тіло враз накрив неконтрольований потік страху і жалості до себе, намагаючись вирватися назовні сльозами відчаю. Втім, зціпивши зуби, я глибоко вдихнула і вмить його придушила, не бажаючи влаштовувати нікому не потрібних істерик.
— Невже ти не помічала жодних ознак раніше? Чим ти думала? Навіщо дочекалася до останнього? — накинувся чоловік із запізнілими повчаннями, від яких вже не було жодної користі.
Чи помічала я симптоми раку раніше? Хороше питання. Звісно ж. Однак сприймала їх зовсім не так, як потрібно було. В той час, коли мене мучила нудота, блювота й запаморочення в голові, я немов дурепа, з усіх ніг бігла робити новий тест на вагітність і очікувала нарешті побачити на ньому дві омріяні смужки. Лише згодом, коли мене почав нагортати жахливий головний біль, котрий не знімали жодні знеболювальні, зрозуміла, що зі мною відбувалося щось недобре.
— Скільки мені залишилося? — ледь виштовхнула з себе запитання, відчуваючи як неймовірно пересохло в горлі.
— Місяці два-три. Максимум чотири, — скупо промовив чоловік, опустивши очі. — Маєш час попрощатися з близькими й залагодити важливі справи.
Подякувавши за консультацію, я забрала результати обстежень і не поспішаючи попленталася у реанімаційне відділення. Сьогодні була моя зміна, тож мусила опанувати собою. Зробивши швидкий обхід пацієнтів, я пішла в ординаторську і поки не поступили нові хворі, обдумувала почуту інформацію. Намагалася прийти до тями, щоб змиритися зі своїм діагнозом й зрозуміти, як витратити свій дорогоцінний час. Зрештою вирішила скористатися слушною порадою колеги — залагодити всі важливі справи. Добре, що в мене їх було не так вже і багато.
Першим ділом, повертаючись з роботи, я поїхала до Служби у справах дітей і забрала нашу з чоловіком заяву на усиновлення. Три місяці тому ми закінчили курс навчання для майбутніх батьків і стали на чергу. Дякувати Богу, не встигли взяти дитину в родину. Бідолашне маля не муситиме переживати ще один стрес, втративши нову маму. На жаль, мені не судилося нею стати — ні для своєї дитини, ні для чужої.
Добре все обдумавши, я твердо вирішила нікому не розповідати про свою хворобу. Не бажала бачити в очах друзів і близьких тривогу та жалість. Їхні переживання все одно нічим мені не допоможуть. Лише стане ще гірше на душі. Вирішила попрощатися з усіма на приємній, спокійній ноті. Ну майже з усіма…
Попросивши на роботі коротку відпустку, я відвідала в рідному селищі своїх дідуся і бабусю. Провела разом з ними два чудових дні, згадуючи своє щасливе дитинство. Далі вигадала привід, щоб влаштувати у нас вдома позапланову вечірку. Зібрала разом своїх та чоловікових батьків, наших найближчих друзів і, звісно ж, брата та сестру. Поки усі смажили м’ясо і розважалися, я мовчки спостерігала за ними. Згадувала різні важливі моменти, що нас пов’язували, й подумки з кожним прощалася.
Як же це було важко… Аби ж хто тільки знав. Моя душа розривалася і кровоточила. Я не хотіла покидати цей світ. Мені подобалося моє щасливе життя. Зі мною поруч була кохана людина. Ми мали купу планів та мрій. Чому вищі сили вирішили, що мені вже час йти? Ну чому?!
Несподівано зустрівшись поглядом зі своїм чоловіком, я відчула як мене різко накрила хвиля провини через приховування від нього правди. Адам підморгнув мені й лагідно посміхнувся, а я в цю мить ледь проштовхнула грудку в горлі. Насилу стрималася, щоб не кинутися в його обійми й голосно не розревітися через невимовний душевний біль, що стискав моє горло липкими мацаками. Хотіла, щоб Адам мене обійняв і заспокоїв. Щоб сказав, що все мине і хвороба відступить. Пообіцяв, що ми разом щасливо доживемо до старості. Втім, я чудово розуміла — чудес не буває. Тож вчасно опанувавши собою, вичавила із себе подобу посмішки, й зрештою опустила очі. Господи, дай мені сил усе це витримати…
Коли гості розійшлися, я сіла на ґанку у крісло-гойдалку і до дрібниць обдумувала деталі свого майбутнього задуму. Збиралася з силами, щоб не розкиснути в останній момент і все ж втілити його. Адам занадто сильно мене кохав. Він страждатиме, якщо дізнається правду. Я мусила зробити усе, щоб полегшити йому цей біль. На мою думку, вигадала чудовий план й щиро сподівалася, що він спрацює.
— Єво, ходімо в дім. Надворі вже прохолодно, — промовив чоловік, турботливо накривши мої плечі теплим пледом. — Чи хочеш іще посидіти?
Вирвавши мене з важких думок, Адам ніжно торкнувся губами моєї щоки й тілом враз побігли чутливі мурашки.
— Ні.
Обплівши руками чоловічу шию, я притиснулася чолом до мужнього чола і відразу ж погодилася на його пропозицію. Прийняла теплий душ і одягнувши свою найвідвертішу нічну сорочку, впевненою ходою пішла до Адама. Щойно увійшла в спальню, зловила на собі його погляд, наповнений блиском і неприхованим обожнюванням. Підійшла ближче, й немов грайлива кішка, спокушала його, пристрасно цілуючи кохані вуста. Адам і собі миттю підхопив мою палку ініціативу. Нависнувши зверху, він пестив моє тіло, вкриваючи його гарячими поцілунками. Нічна сорочка враз полетіла у невизначеному напрямку, а ми обидвоє згорали до попелу у вогні взаємної пристрасті.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обираю тебе, Вікторія Франко», після закриття браузера.