Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"
- Жанр: Любовні романи
- Автор: Емілія Дзвінко
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Три роки тому
— Доброго ранку, коханий! — заходжу на кухню та обіймаю зі спини найкращого хлопця у світі. Мені здається, що я заздрю сама собі, якщо таке взагалі можливо. Красивий, розумний, успішний Стас звернув увагу на мене. Звичайну таку дівчину, що нічим особливим не відрізняється від інших. Хіба таке трапляється не лише в казках?
— Доброго, малюк! — Стас обертається до мене і чмокає в щоку, а потім відсторонюється, щоб допити каву. Я невдоволено хмикаю, бо розраховувала на більшу порцію ранкових ніжностей. — У мене зустріч за годину в іншому кінці міста, тому поспішаю, а ввечері я весь твій.
— З нетерпінням чекатиму, — кидаю йому на прощання, але Стас мене не чує. Грюкає дверима і задумано йде до свого авто.
Я не ображаюся, бо знаю, що зараз у нього багато проблем. Звільнився шеф-кухар, який відповідав за меню європейської кухні в його ресторанах. Знайти йому гідну заміну складно. Відкриття нового ресторану в центрі міста знову відклалося на невизначений термін, через якісь розбіжності з попередніми власниками. Але я впевнена, що Стас все розрулить. А я його підтримаю.
Моя подруга не в захваті від Стаса. Оленка вважає, що поряд з ним я намагаюся бути зручною та покірною. І це неправильно, бо мої інтереси при цьому завжди відходять на другий план. Я ж називаю це — розумінням та підтримкою у складних ситуаціях. Хіба не так має бути у справжніх стосунках?
До кінця року у мене ще декілька аудиторських перевірок. Клієнти дуже важливі, тому я хочу, щоб все пройшло на вищому рівні. Це додасть мені декілька плюсиків на роботі. І, можливо, колеги мене перестануть сприймати лише як дочку бізнесмена Йосипа Кравченка.
Я люблю свого тата, але намагаюся всього досягати самотужки. Це складно, але приносить куди більше задоволення ніж брати все готовеньке. Я навіть Стасу не розповіла чия я дочка, бо переживала, що він буде зі мною лише через зв’язки мого батька. Ця підозрілість з’явилася не просто так, адже мій попередній хлопець, як виявилося, кохав не мене, а можливості моєї родини. А як тільки я з’їхала від батьків і вирішила самостійно себе забезпечувати, він покинув мене, обізвавши нудною безмозкою дурепою. Після такого було складно знову довіритись … Але зі Стасом вийшло і думаю, що на Новий рік я нарешті познайомлю своїх двох улюблених чоловіків. Впевнена, що Стас сподобається батьку.
Морозяний грудневий вечір, а Стаса все ще не має вдома. Наші плани побути вдвох знову полетіли коту під хвіст. Я злюся і переживаю одночасно. Складно сказати, які почуття беруть гору. Щоб трохи заспокоїтись, я відкорковую пляшку червоного вина і пробую ще раз зателефонувати Стасу. Чую безнадійні гудки. І так цілий день. Ну хіба складно перетелефонувати чи хоча б написати?
Завтра збираюся ображатися на нього цілий день. Нехай планує як мене задобрити, щоб я його пробачила. І я пробачу десь ближче до вихідних. Ми якраз збиратимемо ялинку до Нового року. Я знаю, що це трохи швидко. Але мені не терпиться одягнути ялинку зі Стасом. У цьому процесі є якась особлива магія і тепло, якими хочеться ділитися з близькими, а ще це може стати нашою маленькою передноворічною традицією.
А можливо шокувати свого хлопця і запросити батьків? Чи все ж краще познайомити їх за спільною вечерею? З думок мене вириває звук мобільного. Я вхоплюю ґаджет і на автоматі відкриваю повідомлення, переконана, що це від Стаса. Але мої здогадки не зовсім вірні. Незнайомий номер. На фото мій Стас. Сонний, оголений, задоволений, в ліжку з красивою білявкою. Він її обіймає, так само, як і мене ще вчора вночі, а вона усміхається і тулиться до нього. Стає гидко і відразу хочеться змити з себе його обійми. Фоток лише три і вони не дуже хорошої якості. Але мені цього достатньо, щоб відчути, що це не фейк, а реальність. На фото Стас … Мій Стас, якого я не можу сплутати ні з ким іншим.
Я застигаю на місці. В голові туман. Не знаю скільки проходить часу, але мобільний знову пілікає. Приходить повідомлення з того самого номера. Я відкриваю і бачу адресу готелю. Забуваю про те, що зібралася спати і вибігаю в піжамі та хатніх капцях надвір. Я не плачу, але з середини мене душить страшенний біль. Здається зараз задихнуся … Пересилюю себе, викликаю таксі і вже за 6 хвилин їду в готель. Наперед знаю, що не зможу пробачити Стасу, що це кінець, що мій ідеальний хлопець вже не мій … Та й чи був моїм? Думки атакують мене з усіх боків провокуючи калейдоскоп емоцій з яким складно впоратись. Але я намагаюся. Маю дізнатись чому він так зі мною вчинив? Почути причину або хоча б виправдання. Хочеться думати, що все сталося випадково, але від того не легше. Це всеодно кінець наших стосунків, лише з пом’якшувальними обставинами.
— Дівчино, приїхали, — таксист повертає мене до реальності.
Я здригаюся, але тримаю себе в руках. В такі моменти краще думати головою.
— Ви зможете мене зачекати тут 15 хвилин? — запитую в таксиста.
— Так, без проблем, — відповідає він. — Хоча я думав, що ви на якусь тематичну вечірку зібралися, бо розгулювати в одній піжамі сьогодні трохи холодно. Добрячий мороз на дворі.
— Я приїхала подивитися як мій хлопець зраджує мені з якоюсь дівкою, тому вибачте, що не встигла нарядитися, — я злюся на таксиста, хоча розумію, що людина ні в чому не винна.
— Вибачте, то не моя справа, — ніяковіє, а здавався таким непробивним дядьком.
— Побажаєте мені успіху? — запитую я, виходячи з авто. Таксист дивиться на мене ніби на божевільну. Більше заводити розмову не пробує.
На щастя Стас зі своєю подружкою, чи як її назвати, обрали готель мого батька. Тому мене не лише провели без проблем до потрібного номеру, а й дали ключ-карту, щоб я змогла туди потрапити. Я відкрила двері люксу. Не поскупився на дорогий готель. Молодець. Хоча це ж Стас, він завжди знав толк в усіх цих романтичних штуках і залицяннях.
В реальності картинка виглядала набагато пристраснішою ніж на фото. Пляшка недопитого шампанського на столі та полуниця, розкидані речі на підлозі. Запасний костюм Стаса, який він тримає у себе в офісі та червона вечірня сукня дівки. Судячи з її одягу, блондинка готувалася до побачення завчасно. А це означає, що їхня зустріч — не випадкова, а наперед спланована. Це ранить ще більше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко», після закриття браузера.