Читати книгу - "Що люди скажуть? Бонус, Горобчик-Кім"

"Привіт подруго. У цьому році ви вже не маєте права з Сергієм відмовитися від зустрічі випускників. Нічого не знаю, я вже внесла за вас гроші та написала, що ви будете. Так що чекаю. P.S. Гроші віддасте на вечірці. Цілую." Я протягую Сергію телефон. 

- Якщо ти хочеш кохана, то ми поїдемо.- чоловік віддає мені телефон.

 -Куди це ви зібралися? - запитує Вадим перехоплюючи у мене телефон. 

-О як цікаво. А туди з чоловіками можна? - по його наглій посмішці розумію, що він хоче з нами та що ту зустріч запам'ятається всім. І мені чомусь так захотілося туди поїхати. Тому не даю собі передумати та швидко пишу, що ми згодні. Але з одною умовою ми їдемо туди з Вадимом. Даша одна з не багатьох хто не припинив спілкуватися з нами після того, як дізнався про нашу незвичну родину. 

- От і добре. Дітей залишимо батькам. Вони давно їх у гості кличуть, а самі поїдемо шокувати ваших одногрупників. Ох і весело мені буде. А я можу цілувати там Сергія?- Вадим просто переповнений емоціями. Відчуваю, що ми вперше і в останнє туди їдемо. Швидко відписую подрузі та уточнюю що ми їдемо й трьох. По смайлик з ріжками розумію, що Даша у захваті. 

І от ми стоїмо у холі ресторану. Я очима шукаю Даша, яку не бачила вже два роки. А Сергій намагається вгамувати Вадима, який хоче ближче познайомитися з моїм колишнім. 

-Любий Якщо ти хотів набити йому пику? То вже немає сенсу.- пошепки говорить Сергій Вадимові.

 -Ні я хочу йому подякувати. Коханий сам поміркувати, якби він не покинув Машу ти б не почав з нею зустрічатися. І ми всі завдяки Маші, до речі, потрапили до Глісона в готель. І завдяки тій поїздці почали жити разом. І зараз у нас щаслива родина та двоє дітей. У яких почалася підліткова  криза, завдяки якій нам не сумно ніколи. Тож я хочу йому подякувати.

 - Всім привіт.- кричить Даша та по черзі цілує та обіймає спочатку моїх чоловіків, а потім мене. 

- Ти, що їх протеїном годуєш? – шепоче мені подруга та тихенько коситься на моїх підкачаних коханих чоловіків. 

- О, ні то один подає приклад синові, а інший готується до перших побачень доньки. Тому не вилазять зі спортзали.

 - Мені б так. Ти балувана подруга. Причому занадто безсоромно. Мені хоч одного такого, а у тебе два. 

- Не має чому заздрити, я іноді стою у черзі, бо ці двоє не можуть відлипнути один від одного. А потім просять вибачити їх та залюблюють мене. За що діти лише відверто з нас глузують. Отак і живемо. – говорю подрузі поки ми відходимо до купки дівчат, що вже п’ють біля фуршетного столика. 

- О які люди. – цей голос я буду пам’ятати вічно.

 - Привіт Оксано. – говорю та окидаю з голови до низу свою колись яскраву одногрупницю. І розумію що Олег не зраджував своїм звичкам. Жодній з них, Оксана одягнена точнісінько так, як я свого часу. Все на смак чоловіка: колір, довжина, виріз навіть зачіска та фігура все як любить Олег... 

- А ти сама? Де ж чоловік? 

-А он там мої чоловіки стоять.- показую келихом у бік своїх коханих яких оточили колишні одногрупники. Вони про щось говорять, а Олег брезгливо дивиться у їх бік. Дещо відійшовши від усіх. 

- Ви досі у трьох. Фу, як гидко. І як вам лише дозволили дітей виховувати? Збоченці.- зверхність тоном говорить мені все ще худенька, але така виснажена колись конкурентка.

 - А у вас з Олегом, як все добре? – не звертаю уваги на її намагання мене вивести із себе.

 - Так. У нас все добре. Олег працює у мого батька. У нас двоє діточок. На відміну від вас збоченців. У мене ідеально родина. – а я чомусь пригадала, як двійнята вирішили перефарбувати стіни у їх кімнатах та під час ремонту посварилися та почали обливати один одного фарбою. До речі стіни ми так і залишили у плямах різного кольору, а дітей пів ночі відбивали від фарби. 

-Що такого смішного я сказала.- противник голос Оксани повертає мене з минулого. 

- Нічого. То я радію, що ти така гарна та щаслива, а я така збоченка. 

- Так я щаслива. Ти ніколи не була гідна такого чоловіка як Олег.

 - Згодна на всі сто відсотків. За це і вип'ємо. – випивають відразу келих і іду до чоловіків, бо там назріває скандал. Це помітно по іскрах які пускає колишній у бік моїх чоловіків.

 - Кохана, як би я знав, що у вас так весело буде. Ми б сюди частіше ходили. – цілує у скроню мене Вадим.

 -Що я пропустила?

 - Нічого особливого. – подає голос Олег. 

-Я запитував, що тут роблять чужі люди. – цідить Олег та киває у бік Вадима. 

- Чому чужі? – ледь стримує сміх Сергій. 

- У запрошені було сказано. Що можна з чоловіками. От я свого і привів. Повисла тиша. 

-А як це, а Маша? - запитав Єгор. -Отак, я чоловік Маші та Вадима. -Охриніти. Звучати як тост. – протягує Єгор келих і починає ржати. Далі вечірка проходить досить мило. Добра половина гостей сприйняли новину спокійно, але були та такі які відійшли від нас наче ми якій хворі. Та нас це давно вже не хвилює. Ми танцювали, багато веселилися, пили та жартували. Зробили купу фоток на згадку. Олена сказала, що мені пощастило з чоловіками. А я не стала з нею сперечатися. Ми домовилися зустрітися через рік. У нас у готелі. Все-таки добре, що ми туди пішли. Багато хто з одногрупників призналися, що давно вже змінили своє ставлення до геїв. І це мене тішить. А я дивилася на Оксану і раділа, що на її місці не я. У мене є така розкіш як бути собою і не боятися осуду і знати, що мої чоловіки завжди на моїй стороні. А вона стала смикана, закомплексована, затюкана дружина тирана...