Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

— А що ж це за місце в кінці Кінґс-Роуд? — запитала я.  

Чому ми досі не чули про нього? І чому, — я показала на мапу, — тут немає позначок?  

— Цікаві запитання... — Джордж ніби гаяв час. наче фокусник. що от-от витягне з капелюха кроля. Нарешті він знову розкрив свою теку й дістав звідти аркуш паперу — чорно-білу копію фотографії з газетної статті.  

На фотографії я побачила велику будівлю — важку, похмуру, в класичному стилі, вдвічі вищу за сусідні крамнички. Біля входу до будівлі майоріли прапори. Із стін виступали чотирикутні напівколони. Будинок мав безліч вікон — високих, прямокутних, у шибках яких відображалось порожнє лондонське небо. Вікна першого поверху були накриті козирками; повз будинок проходили люди в старомодному вбранні. Біля широких скляних дверей стояв швейцар у темній уніформі.  

— Це, друзі мої, — промовив Джордж. — універсальний магазин братів Ейкмер. Колись відомий на цілий світ, пізніше просто популярний, а зараз, на мою думку, центр навали привидів у Челсі.  

— Я ніколи не чула про цей магазин, — зізналась я.  

— А я його знаю, — сказав Локвуд, крутячи в руках фотографію. — Мене водили туди ще малим. Я пам’ятаю, що там був величезний в   ідділ    іграшок.  

— Я теж бувала там, — кивнула Голлі Манро. — Мама водила мене до Ейкмерів подивитись на срібні прикраси. Магазин був розкішний, але ніби якийсь трохи обшарпаний...  

— Ваша правда, — відповів Джордж. — Це один із найбільших універсальних магазинів за межами центру Лондона. Один із найстаріших і найбільш розкішних в усій Європі. Засновано його було 1872 року, а перебудовано й розширено — в 1910—1912 роках. Близько століття тому так відкрилась «Арабська зала», відома також як «Зала чудес»: там виступали факіри, східні танцівниці й навіть дресирований тигр у клітці. Славетні часи минули, та люди й досі охоче заглядають сюди— принаймні донедавна, до евакуації. Це зовсім недалеко від кордонів ДЕПРІК, за один-два квартали. В самому ж магазині, судячи з рапортів, привидів не спостерігали.  

— Якщо це справді так. — зауважив Локвуд, — чи не здається тобі ця теорія надто химерною?  

— Здається. — погодився Джордж. — І навіть іще химернішою. якщо згадати історію цього місця. Я вирішив перевірити, чи не траплялось у далекому минулому згадок про будь-які привиди в цій частині Челсі. Зацікавившись історією магазину Ейкмерів, я виявив, що його побудовано на вельми прикметному місці, — він ще раз куснув коржик. — І натрапив на вельми цікаві речі...  

— Погані? — позирнула я на нього.  

— Пам'ятаєте Кумб-Кері-Голл?  

Ми з Локвудом перезирнулись.  

— Найбільш заповнений привидами будинок в Англії? Звичайно!  

— Тут принаймні спокійніше, ніж було там.  

— Дякувати Богу!  

— Тільки я поки що не розумію,   чому, —    Джордж поплескав долонею по теці. — Виявилось, що цей кінець Кінґс-Роуд — справжнісінька чорна пляма. Саме тут відбувались найстрашніші події, які лиш можна уявити.  

— Чума? — наздогад спитала я.  

— Еге ж. «Чорна смерть» лютувала тут у 1340-х роках. Бачите. як повертає дорога там, де стоїть магазин? Там кладовище, куди звозили померлих від чуми. Величезна яма, закороткий час наповнена трупами. Раніше кладовище було оточено каменями й засипано невеличким курганом, проте за доби королеви Вікторії, коли дорогу розширювали, було знищено й ці камені, й курган.  

— Але ж таких чумних кладовищ у Лондоні чимало, — заперечив Локвуд. — Відомо, що вони можуть бути Джерелами скупчень привидів. Але ж не таких великих!  

— Так, я знаю, — погодився Джордж. — 3 вашого дозволу, я поки що не стану пояснювати, чому Гостей тут так багато. Я лише викладатиму факти. Отже, чума... Які ще є думки?  

— Війна, — припустила я. — Вуличний бій чи бомбардування.  

— Ще одне очко на твою користь. Люсі!