Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

Як тільки діти висохли, Мілана запропонувала організувати тренування. Спочатку вона довго пояснювала як треба входити в проміжний світ, потім як виходити з нього. По суті, все те саме, тільки навпаки. Їй вже не здавалось це складно, тому Іван та Ліза хмурились та перепитували. Далі було веселіше, хлопець та дівчина, сидячи на піску закрили очі, намагались виконати вказівки. Ліза хмурилась та стискала сильно віки, час від часу Мілана бачила як подруга з силою стискає кулаки. Але хвилин через двадцять вона здалась та відкрила очі.

- Нічого не виходить, - розізлилась Ліза, - я просто сиджу з закритими очима та нічого не відчуваю! – вона чортихнулась та ударила кулаками по піску.

Іван реагував більш стримано. Він сидів розслаблений, тільки час від часу зводив брови. В якийсь момент здалось, наче він щось відчув, але так і не зникнув. Відкривши очі, він важко зітхнув та протер мокрий лоб. Він пояснив, що наче вдалось заполонити всю голову темрявою, але думки не всі зникали, як він не старався.

Наступним була спроба поклику Мілани коли вона в сутінках. Дівчина перейшла в проміжний світ, відійшла на декілька кроків та сіла на землю. Вони з друзями домовились, що ті будуть намагатись думками кликати дівчину. Знову таки, звільнити голову від думок, зосередитись і кликати. Дівчина підперла землю руками та витягнула ноги. Вона зосередилась на воді озера, вслухаючись в звуки навколо.

Певно, пройшло не менше ні пів години, так нічого не почувши, вона закрила очі та повернулась в ліс. Іван та Ліза сиділи та чекали на подругу. Як тільки побачили її, то підняли плечі. Ліза навіть повідомила, що в неї голова вже тріщить, але так нічого й не вийшло. Вони розуміли, що якщо Мілана почує когось, вона дасть відповідь, але результату не було.

- Ну що, - сказала Мілана, - на сьогодні думаю досить, - вона подивилась на дерево, - може трохи поїмо?

- Ні, не досить, - нахмурився Іван, - але відпочити точно треба. – він помовчав, - якщо ми хочемо знайти вихід, то він лежить лише через проміжний світ. – він глянув на Мілану, - якщо твоє пересування для Аринки вже не цікаво, то наше вона точно відчує. У нас буде мало часу на дії.

- Можливо, - позіхнула дівчина, - цей момент для мене не зрозумілий. – вона помовчала, - в перші рази, коли я опинялась в проміжному світі – Аринка майже одразу прибігала, - вона підняла плечі, - останній раз вона взагалі не знала де я, шукала мене.

- Вони просто слідкували за тобою, - махнула рукою Ліза, вважаючи це питання не суттєвим, - якщо проміжний світ так само великий, як і цей, навряд вони відчувають всіх. – вона підняла плечі, - можливо на початку, вони за всіма слідкували.

Друзі рушили до дерева, перекусити та відпочити. Сонце вже сідало, невдовзі прийде вечір. Стало трохи прохолодніше, спека не заважала рухатись та думати. Проходячи дитячий майданчик, Мілана на деякий час зупинилась, побачивши криницю. Спочатку історія з Дімою, потім Аналім. Дівчина мотнула головою, виганяючи погані думки. «Ми обов’язково знайдемо вихід, я впевнена в цьому» - завірила себе дівчина та підняла голову до сонця.

Швиденько повечеряли та сіли на траву. Ліза вже не ховалась від сонця, вечірні промені навпаки приємно зігрівали тіло. Іван займався зброєю, а Мілана лягла під деревом впустивши сон в свою голову. Все ж таки, маніпуляції з природою, емоціями та думками в головах інших людей – все це витягує сили. Сон, дивний сон.

Через годину, хлопець розбудив Мілану та запросив пити чай. Треба прокидатись та повертатись до тренувань. Дівчина сіла, спочатку не розуміючи де знаходиться, та з часом, туман розсіявся, прийшла ясність. Позіхнувши, вона піднялась та потягнулась. Відпочивши, дівчина зрозуміла, що має дещо зробити. Вона глянула на друзів, всміхнулась. Дівчина розуміла, що хвилюється за Івана та Лізу, саме зараз вони в найбільшій небезпеці.

Істоти погрожують, але що їм варто так само силою затягти друзів до табору радості? З цим треба щось робити, адже поки вони в великій небезпеці. «Я зараз майже під прикриттям» - всміхнулась сама собі дівчина, зробивши ковток ароматного чаю. Зараз повторимо заняття з Іваном та Лізою, нехай навчаються. Рано чи пізно, це потрібно буде зробити. Все ж таки, чим більше істот мають проблем, тим менше зможуть за кимось слідкувати.

Якщо зараз Аринка змушена шукати Мілану в проміжному світі, то що буде, коли треба буде контролювати багатьох не радісних дітей? «Як це влаштувати?» - нахмурилась дівчина. «А якщо я навідаюсь до табору? Не всі діти на початку були згодні тут жити. Наприклад, той же Діма. Так, він зараз втратив пам’ять про дім, але Іван теж втратив, та я його врятувала» - роздумувала дівчина, дивлячись на вогонь.

- Мілана? – сказала Ліза, - ти де літаєш? Я тебе вже третій раз кличу, - засміялась руда дівчина, - повертайся до нас!

- Що? – Мілана, почувши Лізу, розгубилась, - я тут! Просто задумалась, - вона всміхнулась.

- Коли будемо продовжувати тренування? – повторила своє питання Ліза, - вже скоро вечір, треба поспішати.

- Так, так, - Мілана відставила чашку, - зараз і почнемо, - вона підняла плечі, - в мене також є додаткове завдання для вас, - вона глянула на Лізу, потім на Івана, - я все думаю, як Аринка мене знаходила в своєму світі. Останній раз, - вона зробила паузу, - вона мене кликала. Отже, вона перестала мене відчувати. Думаю, що коли дитина не підлягає «кодуванню», якщо так можна сказати, треба або постійно слідкувати за дитиною, або кликати, - вона підбирала слова, - можливо, мій мозок був відкритий та сам собою відкликався, а тепер перестав. Лише коли я з’явилась в проміжному світі, рись одразу вийшла на галявину, - Мілана ляснула в долоні, - отже треба нам навчитись ще й закривати свої думки від інших.