Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

Каріна мовчки слухала. Слів не було. Біль і образа, що роками гризли її, відступили. Її Тімоха вчинив, мабуть, вірно. Хоча насправді вона й сама не розуміла, як було б вірно.

— Я любив тебе, але порушити присягу не міг. Було б не правильно, негідно поводитися так з своєю майбутньою дружиною. Тому я хотів, щоб ти думала про мене, що я поганий, щоб тобі відлюбилося. Щоб ти ще покохала когось достойнішого за мене. Щоб була щасливою. 

— Але мені не відлюбилося, — прошепотіла жінка відчуваючи солоний присмак сліз на своїх губах. — Я все ще люблю тебе…

......

   Каріна зізнавалася у коханні іншому. Це було так щиро, з сльозами на очах, з ніжністю. Так в коханні зізнавався лише він їй, але не вона йому. Антон мовчки думав про це прислонявшись до стіни. П'яна голова погано мислила, але все ж була здатна усвідомити, що дружина любить іншого. Але він, Антон, іншу ніколи не любив…

— Тімоха, я Антона ні за що не залишу. Я його люблю, схоже щасливими стануть лиш наші діти, — слухав Антон слова своєї дружини і ніби й ставало легше і ніби й ні. Бо тоді багато років тому, щоб зробити Каріну щасливою йому довелося забрати її від Тимофія Єременко, а тепер…тепер треба її відпустити…знову повернути тому безголовому. Бо більше вона щасливою з ним не буде. 

  Антон вийшов так само тихо, як і зайшов. Непомітно для неї, але з остаточним рішенням зробити щасливою ту, яку завжди кохав. Йому, як і їй більше не відлюбиться. 

 Сів за руль і поїхав. Колись він поїхав в те місто, щоб забрати Каріну собі, тепер, щоб повернути іншому. 

###