Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Яна відчула, як запалали щоки, і видихнула:

— Я теж, — тут вона згадала про непередбачене побачення. — Якщо мене не буде на місці, то я — у парку.

— З кимось зустрічаєшся? — Остап, сміючись, загарчав: — Я його знаю?

— Це — Вікторія. Ти маєш її пам'ятати. Вона — наш психолог.

— Гаразд, з нею можна. Тільки недовго.

Їй дуже сподобалися власницькі нотки в голосі коханого.

— Намагатимусь.

Яні не вірилося, що їхня розлука закінчилася, і Остап приїхав, як і обіцяв. Іноді дівчині здавалося, що все, що сталося між ними, їй наснилося. Або, що Остап не зможе повернутися до неї з якоїсь причини. Чи станеться ще щось, що завадить їм зустрітися. Попри тривогу кількох тижнів він прилетів, і незабаром вони побачаться.

Навіть не віриться, що він тут! Може, кинути все і мчати до нього в готель?

Згадавши про обіцянку, нехай навіть Вікторії, та її вагітність, Яна зітхнула й попрямувала до відділення.

Вона влетіла до ординаторської, щоб змінити халат на піджак. Повідомивши завідувачку відділення, що відлучиться на пів години — про всяк випадок, дівчина неохоче вирушила на зустріч, міркуючи, чим вона може допомогти Віці. Відколи це колишня подруга стала цікавитися її думкою?

На шляху до місця зустрічі Яна витратила набагато більше часу, ніж планувала. Дорогою її декілька разів зупиняли хворі, потім Дубовський поцікавився, куди вона поспішає. Спочатку Яна не збиралася повідомляти, куди й навіщо прямує, але він не відставав, і вона випалила йому правду, промовчала лише про вагітність Вікторії. Лише тоді їй вдалося втекти від приголомшеного Віталіка. Такій реакції Яна не здивувалася. Дубовський краще за інших знав історію їхніх непростих стосунків із красунею Спінель.

Вікторію їй довелося пошукати. Яна вже почала сподіватися, що та пішла, не дочекавшись, та марно. Віка стояла на містку, перекинутому через озеро і, схрестивши руки на грудях, дивилася на диких качок, що пірнали у воду. У білому халаті, і довгим волоссям, що розсипалося по плечах, вона виглядала дивно, навіть трохи моторошно.

Придушивши бажання піти непоміченою, Яна підійшла до колишньої подруги. Встала поруч, для стійкості розставивши ширше ноги. Качок вона любила, але вода вселяла в неї побоювання, викликаючи неприємне запаморочення.

— Привіт, — Віка не відповіла. Знизавши плечима, і Яна продовжила: — Можу чимось допомогти?

Помовчавши декілька секунд, можливо, хвилину, Віка заговорила безбарвним голосом.