Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Розвернувшись, підняв меч і встромив лезо глибоко ворогові у груди. Спалахнула блискавка і крізь червоне марево, я побачив маленьку фігурку на вершині могильника.
Даная! То була вона! Вона стояла там, абсолютно гола, шкіра її була всіяна якимись дивними символами.
Я не бачив обличчя дівчини, та відчував її страх
Раптово, вона підняла долоню і в ній з'явився довгий чорний кинджал.
Я рвонув вперед. Дейнід з розмаху влетів у стіну.
Нас відкинуло і я впав на землю. Підскочивши на ноги, знову спробував пройти крізь цю червону перепону – нічого не виходило!
Я намагався знову і знову.
– Айване! Айване, прошу, допоможи мені! – пролунав в голові голос відьми.
Піднявши очі, я побачив, як гостре тонке лезо входить у груди дівчини.
Час ніби зупинився для мене.
Я перестав усвідомлювати де я і хто я. Увесь мій світ звузився до каштанової дівчини, що встромила кинджал собі в серце.
Я не чув, як мене кличе Арман, не бачив закляття відьми, що летіло в спину.
Все, що я відчував – це нестримна, неймовірна лють.
Я навіть не помітив, як руки перетворились на величезні червоні лапи з довгими кігтями. Не усвідомлював, що моє тіло змінилося. Що за спиною розкрилися червоні крила із гострими, наче лезо шипами.
Вчепившись пазурами у Криваву стіну, я рвав її знову і знову, і стіна розійшлася.
Над могильником пролунав страшний звіриний рик – і я з подивом зрозумів, що цей звук вирвався з моєї пащі.
В мене летіли закляття, та вони відскакували від товстої шкури, не завдаючи мені жодної шкоди.
Розум заволокло червоною пеленою. Я не розвізняв чию плоть рву на частини. Ще! Ще!
– Вони її вбили! Вбили! Смерть, смерть, всім смерть! – билося в голові.
Крики, агонія, стогони, розірвані тіла – все злилося для мене у безумну какофонію.
Раптово запала тиша.
Більше ніхто не кричав.
Та серце моє пекло вогнем. Я злетів вище й опинився поряд з маленькою фігуркою, що лежала на чорній землі.
Мої руки знову стали моїми руками. Схопивши руків'я кинджала, витягнув його із грудей відьми.
Втім, це нічого не змінило.
Очі дівчини були закриті, а руки плітями повисли вздовж тіла.
Я щосили притис її до себе, качаючи, наче малу дитину.
– Ні, Даная, ні… – повторював – Ти не можеш вмерти, не можеш! Я тебе кохаю! Я так тебе кохаю!
Дракон всередині мене дико заричав.
Він знав те, чого не знав я. Він з самого початку знав, що відьма наша. Що вона наша справжня любов. Істинна любов. Одна на все життя.
Якби я тільки дізнався раніше, хто я насправді!
Я все більше занурювався у глибини відчаю, коли в голові зазвучав незнайомий голос:
– Твоя кров – її кров, твоє життя – її життя, твоє серце – її серце.
В грудях росла тепла хвиля енергії. Я притис Данаю ближче, і тихо повторив почуті слова.
Я повторював їх знову і знову, наче люди, що моляться своїм богам у храмах.
В якийсь момент, відчув, як енергія з мого серця потягнулася до серця дівчини.
Спершу синьо-біле світло охопило груди Данаї, а потім і все тіло. Чим більше я віддавав, тим більшим ставав мій власний резерв.
– Моє серце – твоє серце, Даная! Живи!
Звідкись почувся рик, та я не звернув на нього увагу.
Тепер яскраве світло охопило нас обох щільною стіною, і поступово розтікалася навколо, проникаючи у самий могильник.
Відірвавши погляд від обличчя дівчини, побачив, як внизу росте чорна прірва, із середини якої, у наш світ рвалося страшне зло.
Та я не відчував страху. Роззявлені пащі й довгі кігті тіней билися, вили, кричали, але не могли перетнути синю перепону. Поступово прірва ставала все меншою, а сяйво навколо нас таким сліпучим, що дивитися на нього стало просто неможливо.
Я заплющив очі й поринув у чисте світло, що сповнило кожну клітинку мого тіла.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.