Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Мов у підтвердження того, що Есмонд у шаленій небезпеці, земля задрижала. Вузький коридор, що вів у склеп, дивився на нас горілою дірою, і мені хотілось зараз же кинутись туди, на порятунок моєму демонові, аби тільки…

Захистити його і врятувати.

– Мелісо! Алісо!

Я озирнулась. До нас з усіх ніг мчався батько. Слідом за ним, забувши про вік, чи то так прудко йшла, чи то летіла, гнана магією вітру, бабуся.

– Я покликала їх, – видихнула Аліса, – щойно зрозуміла, що діло погано. Боялась, не зможемо тебе витягнути вдвох з Есмондом…

Сперечатись я й не збиралась. Та й не встигла б. Тато згріб мене в обійми та видихнув:

– Слава стихіям! Я боявся, що ми запізнимось… Мелісо? Ти ціла? Ти в порядку? Він нічого тобі не зробив, цей демон?

– Я…

– Він почав ритуал, – пояснила Аліса. – Але не встиг його закінчити. У Меліси лишилась сила.

Батько виглядав не надто щасливим з цього приводу. Я так і не змогла зрозуміти, чи він просто дуже сильно переживав за мене, чи волів би, щоб вся моя магія лишилась в невідомого демона, а я, як слухняна донька, просто повернулась додому.

Та й зараз це не мало значення.

– Швидше, треба йти звідси, – однією рукою тато пригорнув мене до себе, а іншою почав закручувати портальне закляття. Я знала, що така магія вимагала надзвичайного сплеску сили, особливо застосована спонтанно, але батько, здається, був готовий витратити її.

– Що значить йти?! – охнула я. – Там Есмонд.

– Він демон! – заперечив батько.

– То й що?! – обурилась я, вибираючись з татових обіймів. – Він мене захистив! Врятував! Я просто повинна йому допомогти! Раптом він загине?!

– Він архідемон, Мелісо, – втрутилась бабуся.

Земля у нас під ногами затремтіла знов. З чорної діри коридору війнуло холодом, і я зрозуміла, що хай потрохи, але Джейсон бере верх.

– Його суперник також архідемон. Архідемон, що наковтався сили сніжної відьми, – випалила я. – І його треба зупинити якомога скоріше.

Аліса з бабусею перезирнулись.

– Тату, – в голосі Аліси задзвеніли металеві нотки, – Меліса права. Ми повинні втрутитись. Чим скоріше, тим краще.

– Іноді, – прогарчав батько, – думати треба про себе!

– Якщо Джейсон переможе, нас не захистить ніхто, і відстань також! – видихнула моя сестра. – Тож треба туди, негайно! Бабусю?

– Я готова до бою, – рішуче заявила літня леді Беллер. – Заради своїх онучок. Але, можливо, Мелісі варто залишитись тут.

– Чому?! – охнула я.

– Бо тебе використовували в ритуалі. Ти втратила сили, – бабуся дивилась просто мені в очі. – Ти повинна себе поберегти. Алісонько, побудь з сестрою. А ми з вашим батьком зробимо діло.

Цей варіант влаштовував тата трошки більше.

– Я вже боровся з демонами, – кивнув він. – Впораюсь і цього разу.

– Боровся? – охнула я. – Але тоді ритуал не був вдалим, чи не так?

– Бо твоя матір, – гаркнув тато, – вчинила мудро і просто відмовилась від дару! Заздалегідь! Тому ми і змогли втекти, а того демона просто схопили. Якби ти діяла так само…

– То він прийшов би по дітей, моїх чи Алісиних! Невже не ясно?!

Зараз був не час для сварки, я це розуміла, але не могла стримати емоції. Навіть зараз батько думав зовсім не про те, щоб врятувати Есмонда та зупинити Джейсона. Так, він дбає про нашу безпеку, але не хоче зрозуміти, що увесь світ стане абсолютно божевільним місцем, якщо дозволити зараз взяти гору такій істоті, як Джейсон.

Тим паче, з його новими силами!

Силами, до яких ніхто не має ключа. Ніхто, окрім…

Мене.

Знизу долинув гучний рев. Я не могла зрозуміти, про що саме він свідчив, про напад чи про біль, але чітко знала, що це крик Есмонда. Серце рвалось до нього, мов навіжене, не хотілось навіть думати, що демон, захищаючи мене, загине.

– Я його так не залишу, – хитнула головою я. – А ще я сніжна відьма. Я знаю, як саме зупинити Джейсона. У мене є план. І я його реалізую. З вами чи без вас.

На цих словах я розвернулась до рідних спиною та кинулась в чорноту коридору.

Я врятую Есмонда так, як він врятував би мене. І плювати, що для цього доведеться ризикнути власним життям.

Що я біжу коридором не одна, стало ясно вже зовсім скоро. Я озирнулась і побачила Алісу. Вона наздогнала мене, схопила за руку, і у свідомості спалахнуло коротке:

«Бабуся і тато також біжать за нами. Що робити? Який в тебе план?»

Я видихнула з полегшенням. Отже, вони зі мною. Це найголовніше. Самотужки впоратись було б набагато складніше, ніж в складі сім’ї.

– Ми маємо його розлютити, – видихнула я. – Дуже-дуже сильно. Але так, щоб він не міг використати свою силу чітко, точково. Щоб не розумів, куди атакувати.