Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

Оце Кейнс і мав на увазі, коли писав про «аномальне безробіття у світі, який захлинається від безмежних хотінь». Корпорації керуються власними інтересами й обмеженнями, тому не хочуть або не можуть пропонувати «робочі місця», попри наявність охочих виконувати «робóту». З огляду на особливості працевлаштування, компанії не поспішають наймати працівників за непевних часів, бо мусять переконатися, що матимуть купівельний попит. Унаслідок тиску фінансових ринків компанії схиляються до короткотривалих переваг скорочення персоналу, адже зростання вартості акцій забезпечує власникам більші прибутки, ніж залучення фахівців, які виконають потрібну роботу. У теорії, «ринок» рано чи пізно все владнає, і корпорації зможуть знову пропонувати робочі місця. Проте слід враховувати небажані явища і побічні ефекти — економісти називають їх «екстерналіями» або «зовнішніми ефектами».

Ми розглядали нові механізми технологічних платформ, які спрямовують людей та організації на виконання потрібної роботи, і говорили, що це ефективніший ринок праці. Певною мірою ці механізми лежать в основі революції послуг за запитом, яку творять компанії на зразок Uber, Lyft, DoorDash, Instacart, Upwork, Handy, TaskRabbit, Thumbtack. Вади нової системи, не здатної забезпечити постійного прибутку і соціальних гарантій, аж ніяк не применшують переваг для робочої сили. Слід удосконалювати платформи, щоб вони служили людям, охочим шукати на них роботи, а не повертатися в минуле до гарантованої зайнятості 1950-х років.

Важливо, щоб лідери розуміли, в якій роботі зараз є потреба. Згадаймо, що Ілон Маск став каталізатором розвитку нових індустрій на базі проектів Tesla, SpaceX та SolarCity.

Як і Маск, я вірю, що зміна клімату стане для нашого й наступного покоління тим, чим стала Друга світова війна для батьків, дідусів і бабусь, — випробуванням, з яким доведеться впоратися, щоб уникнути катастрофічних наслідків. Саме завдяки випробуванням людство будує краще майбутнє. Ми вже бачимо, що трансформація енергетичної інфраструктури створить багато високооплачуваних робочих місць406, але технології, без сумніву, мають у цьому процесі велике значення. Скажімо, у дата-центрах штучний інтелект суттєво підвищує коефіцієнт корисної дії. Як створити нову електромережу, що буде децентралізованою й регульованою? Як використовувати автономний транспорт і змінити планування міст так, щоб вони стали зеленими й здоровими місцями проживання? Як за допомогою штучного інтелекту прогнозувати непередбачувану погоду, берегти сільське господарство, міста й економіку?

Ось 2016 року Марк Цукерберґ і Прісцилла Чен повідомили, що вкладають гроші у проект, мета якого — за життя покоління наших дітей знайти ліки від усіх хвороб407. Це один із прикладів того, як сміливі мрії випереджають поганеньку уяву сучасного ринку. Навряд чи ми обійдемося без штучного інтелекту і машинного навчання, прямуючи до цієї амбітної мети. Знадобляться всі технології, що розширюють знання про генетику людини й біологію. Штучний інтелект уже використовується для аналізу мільйонів рентгенологічних досліджень із неймовірною точністю, що перевищує можливості людей, а також допомагають лікарям стежити за стрімким потоком медичних досліджень, що було б неможливо без машин. Навряд чи можна уявити, що людям забракне робóти в ході боротьби з численними захворюваннями й проблемами людей з інвалідністю, від яких людство хоче позбутися назавжди.

Ринки — не бездоганні. Владні структури здатні змінювати світ, як це вийшло із запровадженням інтернету, GPS та Проектом геному людини. Роль влади не обмежується інвестиціями в наукові дослідження чи проекти, які вимагають скоординованих зусиль і є непосильними навіть для найбільших комерційних організацій. Влада мусить брати на себе провали ринку. Це можуть бути провали звичайних людей, свідомі зловживання комерційних гравців, викривлені «функції пристосування» фінансових ринків чи погані мапи економістів, від яких задихається сучасна економіка.

У будь-якому разі зміни можуть і мають починатися з «належного розуміння корисливого інтересу» корпорацій. Джефф Іммельт, наступник виконавчого директора GE Джека Велча, відмовився від суто фінансового розрахунку, яким до нього керувалася компанія, і зосередився на «найскладніших проблемах у світі» (так він сказав мені на нашому Next:Economy Summit 2015 року). На думку Джеффа, пріоритетним завданням сучасного покоління має стати боротьба з дефіцитом добре оплачуваних і комфортних робочих місць у світі. «Треба інвестувати у розвиток необхідних навичок серед наступного покоління працездатного населення. І компанії відповідальні за це не менше, ніж освітні заклади», — сказав Джефф. Тобто важливим внеском кожної великої компанії в економіку мають бути робочі місця, а не лише прибутки чи якісні товари. Керівники компаній повинні припинити скаржитися на те, що ніяк не знайдуть підхожого персоналу. Вони мають узяти на себе відповідальність за навчання фахівців, потрібних їм для роботи майбутнього. «Якщо нам треба конкурентомпроможна робоча сила, — пояснив Джефф, — слід узяти її підготовку у свої руки»408.

Питання не в тому, чи достатньо буде робóти, а в тому, як справедливо розподіляти плоди зростання продуктивності ХЗ-технологій. Ерік Бріньолфссон й Енді Макафі називають наш період «Другою епохою машин».

Скорочення робочих годин при збереженні колишнього рівня оплати — один із відомих методів справедливого розподілу плодів продуктивності. 1870 року пересічний американець працював 62 години на тиждень, а до 1960 року став працювати 40. Відтоді робочий тиждень не змінювався409. Тим часом рівень життя істотно зріс. Кількість годин, що витрачається на неоплачувану хатню роботу (здебільшого жінками), відчутно скоротилася: із 58 годин на тиждень, станом на 1900 рік, до 14-ти, станом на 2011-й. Цікаво, чому тижневе навантаження робочої сили не скоротилося за останні 50 років, на тлі зростання продуктивності хатньої праці. Можливо, з огляду на те, що жінки долучилися до найманої робочої сили, компанії отримали доступ до ринку праці в країнах із низькими зарплатами, а держави регулюють трудові відносини на законодавчому рівні? Робоча сила втратила можливість диктувати умови, і це дає змогу радше бізнесу спрямовувати надлишок на прибуток корпорацій, ніж скорочувати робочий час і підвищувати погодинну платню, як раніше.

Ефективно скоротити робочий час дозволяє ще й освіта. Колись діти працювали, а в ХІХ столітті їх відправили вчитися. У першій половині ХХ століття рух за навчання дітей у старших класах подовжив середню освіту на шість років. У другій половині поширилася освіта в коледжах, і додалося