Читати книгу - "Дон Кіхот"

та чи не новий це жарт. Дон Антоніо відповів, що не знає рицаря і не знає також, чи то справжній бій, чи тільки жарти. Така відповідь стурбувала віце-короля, і він не міг вирішити, чи дозволити цей поєдинок, але потім, подумавши, що це, мабуть, самі жарти, відійшов убік і сказав:

— Сеньйори рицарі, коли для того, щоб розв’язати справу, треба або визнати, або вмерти і сеньйор Дон Кіхот взявся битися, а сеньйор Рицар Білого Місяця не зрікається своїх вимог, то починайте.

Рицар Білого Місяця ввічливо подякував віце-королю за дозвіл, так само зробив і Дон Кіхот, доручивши себе, як завжди робив перед боєм, небу та Дульсінеї, повернув Росінанта, щоб вибрати позицію, бо бачив, що Рицар Білого Місяця робить те саме.

Не чекаючи звуків сурм чи якогось іншого військового інструмента, щоб атакувати один одного, обидва одночасно повернули своїх коней. Кінь Рицаря Білого Місяця був швидший за Росінанта, і Рицар Білого Місяця, не торкаючись його списом, який він, здавалося, навмисне підніс угору, так штовхнув Дон Кіхота, коли той проїхав тільки третину своєї путі, що наш рицар із Росінантом бухнулись на землю. Рицар Білого Місяця зараз же нахилився над ним і, приставивши спис йому до забрала, сказав:

— Ви переможені, рицарю, і навіть мертві, якщо не виконаєте умов нашого бою.

Дон Кіхот, збитий і приголомшений, не підіймаючи забрала, кволо й уривчасто, мов із домовини, сказав:

— Дульсінея Тобоська — найвродливіша жінка в світі, а я — найнещасніший рицар на землі, і я не зречуся істини, хоч і не можу її боронити. Встроми в мене спис, рицарю, і візьми моє життя, бо ти відняв уже мою честь.

— Я, певне, не зроблю цього, — відповів Рицар Білого Місяця. — Хай живе непорушна врода сеньйори Дульсінеї Тобоської, а я задовольняюся тільки тим, що великий Дон Кіхот поїде у своє село на один рік або на строк, який я встановлю згідно з нашою умовою перед боєм.

Віце-король, дон Антоніо й усі присутні чули це, а також відповідь Дон Кіхота про те, що, коли від нього не вимагатимуть нічого ганебного для Дульсінеї, він виконає все, як справжній та чесний рицар.

Коли Дон Кіхот дав таку обіцянку, Рицар Білого Місяця повернув свого коня, схилив голову перед віце-королем і галопом поїхав до міста, а віце-король звелів простежити за ним і неодмінно дізнатися, хто він такий. Дон Кіхота підвели, зняли забрало й побачили, що він блідий і спітнілий. Росінант був у дуже поганому стані й не міг ходити. Засмучений і пригнічений Санчо не знав ні що казати, ні що робити. Йому здавалося, що все це сталося уві сні і було тільки чаруванням. Він бачив, що його пана переможено, і знав, що той дав обіцянку цілий рік не братися до зброї. Він гадав, що сяйво слави його рицарських вчинків увзялося хмарами назавжди, і надії, що Дон Кіхот виконає свої обіцянки, розвіялись, як дим на вітрі. Він боявся також, що Росінанта скалічено, його панові скручено всі в’язи, хоч було б немалим щастям, якби той скрутив в’язи свого божевілля.

Кінець кінцем, у паланкіні, що його звелів принести віце-король, Дон Кіхота приставили до міста. Туди ж таки повернувся й віце-король, цікавий знати, хто був Рицар Білого Місяця, що довів нашого рицаря до такого поганого стану.

РОЗДІЛ XXXIII

де подаються відомості про те, хто був Рицар Білого Місяця

Дон Антоніо поїхав слідом за Рицарем Білого Місяця, за яким бігла вже й навіть переслідувала юрба хлопців. Коли він увійшов в один із заїздів у місті, дон Антоніо вступив і собі за ним, бажаючи познайомитись. Рицаря зустрів зброєносець, щоб допомогти йому зняти зброю; вони ввійшли в кімнату на нижньому поверсі, а слідом за ними й дон Антоніо, якого брала нетерплячка довідатись, хто він такий. Бачивши, що цей дворянин його не покидає, Рицар Білого Місяця сказав:

— Я добре знаю, сеньйоре, чого ви прийшли. Ви хочете довідатися, хто я такий. Мені нема чого ховатися, і, поки зброєносець зніматиме з мене зброю, я розкажу вам чисто все. Знайте, сеньйоре, що мене звуть бакалавр Самсон Карраско. Я з того самого села, що й Дон Кіхот. Всі, хто його знає, і я в тому числі, дуже шкодують Дон Кіхота за його божевілля й чудноти. Бувши певний, що вилікувати його може тільки спокій та життя в своїй садибі, я вжив таких хитрощів, щоб примусити його вернутись додому.

Три місяці тому я вирушив, прибравши ім’я Рицаря Лісу, щоб викликати його на бій і перемогти, не пошкодивши йому нічого. Попереду ми мусили умовитись, що переможений віддасть себе на ласку переможця. Моя вимога була у мене готова заздалегідь (бо я вже бачив себе переможцем) і полягала в тім, щоб він вернувся додому й не виїжджав звідти щонайменше один рік. Я гадав, що він, мабуть, одужає за цей час.

Але доля вирішила інакше. Не я, а він переміг мене, скинувши з сідла, і, виходить, я не міг здійснити своїх думок. Він поїхав далі, а я вернувся додому побитий, набравшися сорому і забившись, падаючи. Проте це не зменшило в мені бажання шукати його та перемогти, що ви й бачили сьогодні. Річ певна, що, додержуючи ретельно правил мандрівного рицарства, він додержуватиме й свого слова. Ось, сеньйоре, як воно було, і більше мені нема про що оповідати. Благаю вас не викривати мене й не казати Дон Кіхотові, хто я такий. Тоді здійсняться мої добрі наміри, а до нього, коли він позбудеться своїх рицарських дурощів, повернеться розум, а він у нього був колись, та ще й добрий.

Дон Кіхот пролежав шість днів смутний, зажурений, задуманий і в дуже поганому настрої, весь час перебираючи в думках подробиці нещасної своєї поразки. Санчо розважав його і, між іншим, сказав:

— Підведіть вашу голову, ваша милосте, та будьте веселі й подякуйте небу, що, впавши на землю, ви не зламали якого-небудь ребра. Ви ж знаєте, що де дають, там і беруть, і не завжди є шинка там, де вбито гачки для неї. Отже, вертаймо додому і киньмо блукати по світах, шукаючи пригод по країнах і місцях, нам невідомих. Якщо добре придивитись, то я найбільше втратив від того, що становище вашої милості тепер так погіршало. Я, що разом з губернією покинув усі надії бути знов губернатором, не втрачав