Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Того року її схвилювала і врізалася в пам’ять хіба що негадана смерть режисера, який її відкрив і породив як актрису і був у неї тихо закоханим, Бауера – для Віри Василівни це була значна втрата близької людини, друга і вчителя-наставника. Та й чисто по-людськи було шкода таку чудову людину, якою був покійний.

Євген Францевич Бауер – рік народження 1865-й – російський кінорежисер, театральний художник, котрий здійснив великий вплив на естетику російського кінематографа початку XX століття, майстер тонкої психологічної драми, який високо підняв образотворчу культуру кінематографа, був біля джерел створення художніх засобів ігрового кіно: монтажу, мізансцен і старанно вивіреної композиції кадру; учитель і наставник багатьох артистів – у тім числі й Віри Холодної. Народився він у Росії в артистичній сім’ї. Батько його, знаменитий у свій час музикант-віртуоз Франц Мартинович Бауер – обрусілий чех. Мати – Марія Дмитрівна Петухова – російська оперна співачка, православна. Сестри стали актрисами. Художню освіту Євген отримав у Московському училищі живопису, скульптури і зодчества. Замолоду де він тільки не шукав себе: був актором у любительських постановках, художником-гримером, журнальним карикатуристом, автором сатиричних мініатюр у газетах, театральним імпресаріо і майстром художньої фотографії. Але популярність здобув як сценограф, майстер розкішних видовиськ у розважальних садах у Лентовського та в Омона, в опереті Потопчиніної… А втім, його ім’я згадується навіть серед власників і забудовників по Селезневській вулиці – у 1900–1905 роках. Але не сама нерухомість вабила Бауера, а ідея влаштувати народний сад і в ньому театр з дешевими білетами, для чого він і купив пустир біля Божедомки, що звався Антропові ями. Як повідомлялося в газетах, «Новий Театр-буфо і сад Бауера» був відкритий по весні 1903 року, ціна білетів там не сягала вище 50 копійок (на той час дуже дешево), але вже в серпні театр, як і слід було чекати, прогорів і був проданий з молотка…

Але духом Бауер не впав. Він був своїм в артистичній богемі, завжди елегантний, якийсь осяйний, у широкій оксамитовій блузі і в модній парі: «французькі» вуса, прямий проділ, він був відомий як добра загалом людина, злегка дивакувата, чоловік естрадної і опереткової співачки, пишної блондинки Ліни Бауер…

«Життя його, – писатиме кінокритик В. Туркін, – добра школа для кінематографічного режисера… І останній і блискучий іспит на істинного працівника мистецтва – він провалився на антрепризі».

Але й чергову свою невдачу він пережив спокійно і зумів її невдовзі перетворити на успіх – такий він був, ніколи духом не падав і з поразок завжди робив необхідні йому уроки. Невдовзі його як відомого в Москві художника-декоратора запросять до фірми «Т/Д. Дранков і Талдикін» оформити препишне і майже офіційне кіновидовисько до ювілейних днів – «Трьохсотліття царствування Дому Романових (1613–1913)». Постановка ця – у принципі бездарна і слабка в художньому відношенні, все ж стала знаковою в долі майбутнього кінорежисера. Виявилось, що екран і Бауер «були створені одне для одного» і що у цього, не першої молодості новачка, є вроджений кінематографічний талант – так потім писатимуть.

І нарешті невдаха Євген Бауер – режисер у кінокомпанії Олександра Ханжонкова, де й створює ті свої роботи, що прославлять його і зроблять відомим в історії російського кіно.

Він був шалений у роботі. Особливо у тій, яка була його покликанням. В якості режисера він встиг створити всього лише за п’ять років більше 80 фільмів! Ні, таки працездатність його була неймовірна, він горів на роботі, увесь їй віддавався і запалював на подвиги всю свою групу – акторів і постановників. І сам горів, не знаючи ні дня, ні ночі, радий, що хоч у другій половині свого життя, що було до того життям невдахи, нарешті знайшов себе. Хоч і пізно, але знайшов. Тоді ще ніхто не підозрював, що доля, повернувшись до Бауера обличчям (чи фортуна), відпустить йому для улюбленої праці всього лише п’ять років. Скупо, але могло не бути й тих п’яти років, якби Євген Францевич нарешті не знайшов себе. Хоча… Не знайшовши себе на ниві кінематографічного режисера, він, можливо, довше жив би – кіно урве його загалом недовге життя.

Улітку 1917 року він зі своєю знімальною групою виїде в Ялту на натурні зйомки фільму «Король Парижа», над яким він тоді посилено працював.

Спершу все йшло добре, робота просувалася успішно, сцени на натурі знімалися точно за графіком. Але якось увечері, неподалік знімального майданчика, кваплячись до своєї групи, Євген Францевич зірвався з гірського прискалка. Живим залишився, але ноги поламав. Його відправили до лікарні, і по якомусь часі він навіть почав ніби видужувати – принаймні такі ознаки з’явилися, але… Покалічений, він довго, уже довго перебував у гіпсі, лежав непорушно і… Біда, як кажуть, не ходить одна, часто за собою веде іншу біду. Від непорушного лежання у нього почався набряк легень. За ним – пневмонія – лікарі визначили тяжку її форму – крупозне запалення легень… Ослаблий організм не витримав, і через кілька днів на 53-му році життя режисер помер. У Москву звістка про це прийшла лише через тиждень. Віра дуже сумувала – Євгена Францевича, як режисера, друга свого і вчителя-наставника, вона високо цінувала. Гірко було ще й від того, що вона так і не змогла провести в останню путь першого режисера, який не так і давно її відкрив і у світ кіно благословив. Поховали Євгена Бауера на ялтинському кладовищі.

А більше 1917-й рік, рік таких пертурбацій у Російській імперії, рік Лютневої та Жовтневої революцій, нічим особливим їй не запам’ятався – це ж треба! На Жовтневу революцію, згодом названу Великою соціалістичною, – вона навіть уваги не звернула – це ж треба! Не згадувала її, не захоплювалася нею, не висловлювала перед нею пієтету і священного, як то годилося, трепету, і цього їй більшовики ніколи не вибачать і на довгі роки постараються її просто викреслити з вітчизняного кінематографа. А якщо й згадуватимуть, то лише зі знищувальними епітетами – мовляв, була така кіноактриса, нікудишня, до речі, міщанська особа, яка виступала на догоду міщанській публіці і нічого особливого в кінематографі не створила!

І все тільки тому, що Холодна «не вгледіла» жовтневої революції – з великої літери – Жовтневої!

Та що там революція, бунти, повстання, політика взагалі, коли вона через свою роботу світу білого не бачила і нічим, крім як роботою, не цікавилася – така вже вдалася. Крім того, вона була жінкою, далекою від різних там соціальних