Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки, Микола Васильович Гоголь"

з їхнім пограниччям і одночасно входом до інфернального світу — Карпатами. Образу гір у творі відведена особлива міфологічна роль. Згідно з легендами, гори створили чорти (наприклад, чорт, виринувши з моря, прихопив у рота землю, а коли вона стала рости, наплював гори; або вони утворилися від падіння чорта на землю й метання по ній — див.: Войтович В. Українська міфологія. — С. 112). Тож у народній свідомості гори залишились місцем перебування демонічних істот. Тут з’являється величезний мрець, від якого здригається земля, вершник з немовлям, а головне — бездонне провалля, власне вхід до інфернального простору.

Джерелом інформації про Карпати для Гоголя могли слугувати праці директора ніжинської Гімназії вищих наук І.С. Орлая, карпатороса за походженням, який доводив етнічну спорідненість народностей Карпат, Галичини, України і Росії, переконаний у необхідності їхнього об’єднання (див.: Орлай И.С. О Юго-западной Руси. Письмо из Нежина к секретарю Общества // Труды и записки Общества истории и древностей российских. — 1826. — Кн. 1. — С. 220‒228). Думки І.С. Орлая, поширені серед гімназистів часів учнівства Гоголя, кореспондували загальній культурно-літературній ситуації 20‒30-х років XIX ст., коли широко і співчутливо обговорювались ідеї слов’янської спільноти.

Детальніше про історичні реалії та фольклорні витоки повісті Гоголя зокрема див.: Чумак Т.М. Исторические реалии в повести Н.В. Гоголя «Страшная месть» // Вопросы русской литературы. — Вып. 42. — Львов, 1983; Чумак Т.М. Фольклорные истоки повести Н.В. Гоголя «Страшная месть» // Література та культура Полісся. — Вип. 1. — Ніжин, 1990. — С. 120‒121.

Українські переклади і видання

Страшна кара / Пер. І. Василевський // Діло. — 1890. — 28 берез. (9 квіт.) — 21 квіт. (З трав.) [№ 71‒89].

Страшна пімста / Пер. В. Щербаківський // Народне слово. — Л[ьвів], 1909. — № 193‒194, 200, 206, 209, 211, 212, 214, 215, 238‒240, 242, 244, 245.

Страшна пімста / Пер. В.Щ. [Вадим Щербаківський]. — Львів, 1909. — 95 с. [Передрук з «Народного слова»].

Страшна помста / [Пер. Щ-го.] — Полтава: Изд. Укр. кн. маг. Тип. Гуревича, 1913. — 55 с.

Страшна помста / Пер. В. Щербаківського; Іл. В. Дурново // Гоголь М.

Сорочинський ярмарок; Страшна помста. — Полтава, 1920. — 67 с. [2-га паг.]. [На тит. арк.: У Полтаві, 1919].

Страшна пімста / Пер. В.Щ. — Л[ьвів], 1919. — 95 с.

Страшна помста / Пер. А. Харченко. — К.: Книгоспілка, 1929. — 50 с.

Страшна помста / Пер. А. Харченко // Гоголь М. Страшна помста та інші оповідання. — Львів, 1933. — С. 13‒61.

Страшна помста та інші оповідання / Передм. Миколи Голубця. — Львів, 1933. — 125 с.

Страшна помста // Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки: Повісті, видані Рудим Паньком. — К.; X., 1935. — С. 154‒195.

Страшна помста// Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X., 1935. — С. 93‒113.

Страшна помста // Гоголь М.В. Вибрані твори. — К., 1946. — С. 71 — 108.

Страшна помста// Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки: Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. — К., 1950. — С. 132‒168.

Страшна помста / Пер. І. Сенченка // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 1. — С. 198‒238.

Страшна помста: [Для серед. шк. віку]: Пер. з рос. / Іл. Олега Літвінова. — К.: Школа, 2007. — С. 169‒235: іл. — (Моя улюблена книжка).

Іван Федорович Шпонька та його тітонька

Уперше повість надруковано 1832 р. у другій книзі «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Рукопис твору невідомий, а його відносна віддаленість від фольклорних джерел, підкреслено акцентований побутовий характер змушують дослідників віднести час написання до найбільш пізнього етапу роботи над «Вечорами». Тобто це час, коли, за висловом І. Айзенштока, Гоголь уже оформив власні «безпосередні спостереження над українською дійсністю» (Айзеншток И.Я. Хронология написания «Вечеров на хуторе близ Диканьки» // Известия АН СССР. ОЛЯ. — Вып. 3. — 1962. — Т. 21. — С. 252‒262). Тож дослідники схильні датувати роботу над текстом кінцем 1831 р.

У розумінні здійсненого митцем задуму при нагоді стане лист, написаний Гоголем 30 березня 1832 р. до О.С. Данилевського: «Прекрасна, полум’яна, знемагаюча і нічим не пояснена любов перед шлюбом; але той тільки виказав одні поривання, одне намагання любові, хто любив перед шлюбом. Ця любов неповна; вона тільки початок. <…> Але друга частина чи, краще сказати, сама книга — тому що перша тільки попередження про неї — спокійна і ціле море тихих насолод, яких з кожним днем відкривається все більше й більше, і з тим більшою насолодою дивуєшся їм, що вони здавались цілковито непомітними і звичайними. <…> Любов перед шлюбом — вірші Язикова: вони ефектні, огненні і з першого разу заволодівають усіма чуттями. Але після шлюбу любов — поезія Пушкіна: вона не раптом охопить нас, але чим більше вдивляєшся в неї, тим вона більше відкривається, розгортається й нарешті перетворюється на величний та обширний океан, у котрий чим більше вдивляєшся, тим він здається неосяжнішим, і тоді самі вірші Язикова видаються тільки частиною, невеликою рікою, що впадає у цей океан. <…> Ти, я гадаю, вже прочитав “Івана Федоровича Шпоньку”, він перед шлюбом навдивовижу як подібний до віршів Язикова, між тим як після шлюбу зробиться цілковито поезією Пушкіна».

Новий тип героя, пересічність якого підкреслюється іменем «Шпонька», дріб’язковість і обмеженість його бажань, зануреність у чуттєвий світ і абсолютне задоволення власним життєвим укладом обумовили потребу у нових виражальних засобах — відповідних образу «маленької людини».

Одним із виявів цього стала орієнтація на стерніанський тип повістування, на що вказують передмова, ледве прихована авторська іронія, певний перегук назв глав у Гоголя з відповідними назвами у «Сентиментальній