Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Мирський кивнув:

— Дуже добре, лейтенанте. Щось іще?

— Іще щось? — лейтенант заметушився. — Хіба що буде новий…

— Є контакт! — озвався той самий оператор сенсорів і винувато підняв голову: — Перепрошую, пане лейтенанте.

— Опишіть, — тепер уже командував капітан.

— Спалах другого термоядерного джерела, приблизно на відстані двох мегакілометрів вище й південніше від першого. Іде паралельним курсом. Маю попереднє рішення: схоже, їхні вектори траєкторії прокладено так, щоб проминути нас на відстані близько ста тисяч кілометрів, гальмуючи з восьмиста кілометрів за секунду. Час до перехоплення — дві кілосекунди.

— Яка-небудь іще активність?

— Активність, пане капітане?

— Ну, знаєте, аномальне поперечне прискорення, перешкоди в ефірі, обмін даними на частотах, рожеві люмінесцентні щупальця — будь-що. То є щось?

— Ні, пане капітане.

— Гм-м, — Мирський погладжував бороду, — щось тут не сходиться.

І знову відчинилися двері на місток; зайшов лейтенант Гельсінґус.

— Пане капітане, дозвольте взяти управління вогневими системами?

— Беріть, — махнув Мирський. — Але спершу розгадайте для мене загадку: чому нам видно тільки два рушії і, бородою Імператора клянусь, більше нічого?

Марек екнув і закрив рота.

— Тому що це пастка, капітане, — промовив за плечем Мирського Вульпіс.

— І звідки вам таке в голову прийшло? Нас просто запрошують потанцювати! — дошкульно всміхнувся Мирський. — Гм-м-м… Гадаєте, вони скинули якісь міни, перш ніж запустити двигуни?

— Цілком імовірно, — кивнув Вульпіс. — І в такому разі ми приблизно на них наскочимо… — він поклацав за своїм пультом, — за двісті п’ятдесят секунд, пане капітане. Нам іще дуже далеко до дистанції, із якої на них можна було би щось скинути, але на такій швидкості нам буде непереливки навіть через хмару піску.

Мирський подався вперед:

— Комендори. Оборонне озброєння перевести в автоматичний режим! Зв’язок, запросіть підтвердження зі штабу комодора, а також — від «Камчатки» і «Реґіни». Нехай усі пильнують за мінами!

Мирський похмуро всміхнувся:

— Настав час подивитися, із чого їх зроблено. Зв’язок, переказуйте моє шанування комодору, передайте також, що я прошу дозвіл на припинення режиму тиші задля ведення оборонних дій.

— Слухаюсь, пане капітане.

Управління режимом тиші, і ширше — емісійним забрудненням військового корабля має для останнього надзвичайно велике значення. Активні сенсори, такі як радар і лідар, фіксують відбитий від чужорідного тіла сигнал; від напрочуд далеких (або надійно замаскованих) тіл відбитий сигнал настільки слабкий, що помітити його неможливо. Найперший же імпульс одразу виказує координати корабля, причому з великою точністю, всякому неприятелю, який додумається баражувати в цьому районі, навіть поза радіусом дії активного сенсора, але в межах досяжності пасивного. Надлітаючи до Світу Рохарда в режимі радіотиші, бойовий загін зорельотів намагався сховатися від оборонців. Перший корабель, який «засвітиться» на спектрограмах, приверне до себе максимум уваги, перетворившись на мішень, поки сам намагатиметься розшукати противника.

— Пане капітане?

— Так, лейтенанте Мареку.

— А що як там не два кораблі, а більше? Ну, от дивіться, в нас є зонди й човник. Що як нам протистоять значно більші сили, а ці два зорельоти — звичайна приманка?

Капітан Мирський невесело посміхнувся.

— Тільки не «а що як», лейтенанте, а «найпевніше».

— Перша точка перехоплення мін, чотири хвилини, — Вульпіс зачитав покази хронометражу на газорозрядному індикаторі. Він поглянув на командира в капітанському кріслі, той просто кивнув у відповідь.

— Зброярня, заряджай торпеди, ракети в режимі готовності. Дистанційне управління, статус червоний, синій, оранжевий, — Мирський говорив врівноважено й холоднокровно, його присутність чинила заспокійливий ефект на доти знервований персонал у ситуаційній кімнаті.

Задеренчав червоний телефон. Мирський вислухав коротке повідом­лення і поклав слухавку.

— Радар, дозволяю виконати сканування.

Перший радар:

— В активному режимі, пане капітане. Серія імпульсно-допплерівських сигналів тривалістю десять секунд, діапазон — чотири октави з швидкою перебудовою частоти, потім постановка засобів РЕБ за схемою альфа. Фальшиві цілі, пане капітане?

— Дозволяю. — Мирський склав руки і прикипів поглядом до головного екрана. Під маскою удаваного спокою він дуже сильно переживав; увесь його розрахунок — від якого залежало життя корабля та людей на його борту — ґрунтувався лиш на гаданій природі їхніх переслідувачів. Упевнений він не був, але вважав себе достатньо поінформованим, щоб висувати небезпідставні гіпотези про те, що летить за ними навздогін. «Може, ООНівка й мала рацію?» — подумав Мирський й озирнувся навколо ситуаційної кімнати:

— Фреґатенкапітане Гельсінґусе, яка обстановка?

Бородатий офіцер комендорів кивнув:

— Перші чотири вистріли заряджено, як і було наказано, пане капітане. Дві самохідні торпеди із відстроченим запаленням, за ними — шість ракет із пасивним рушієм, налаштовані на виконання ЕМІ із розсіянням десять градусів. Лазерну мережу запрограмовано на щільний точковий захист. Програми балістичного прикриття завантажено й блоковано.

— Добре. Стерновий?

— Ідемо строго визначеним курсом, пане капітане. Жодних наказів про маневри ухилення не було.

— Радар?

Лейтенант Марек підвівся. Навколо його очей з’явилися нові зморшки:

— Прошу дозволу доповісти, пане капітане, — напружено й натягнуто відрапортував він. — Активний радар — «холодно». На пасивному досі нічого не видно, хіба що залишковий інфрачервоний слід, але ситуація має покращитися за… — Марек опустив очі, — менш ніж три хвилини. Фальшива ціль уже за бортом, наближається до першої точки випромінювання.

Фальшціль — невеликий зонд без власної ходової системи — тягнувся за крейсером на десятикілометровому буксирі і саме зараз мав ввімкнути випромінювач, чия електромагнітна сигнатура повністю збігалася з