Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Мирський замислився.

— Приблизно за дві години, пане комодоре. Це тільки якщо наше емісійне маскування виявилося достатнім і відсутність активного зондування зі сторони ворога об’єктивно свідчить про те, що вони не в курсі про нашу присутність.

— Я радий, що ви саме так оцінюєте обстановку. Що з графіком бойової готовності?

— Ми вже готові, пане комодоре. Є декілька другорядних постів, за якими націлювання буде відкрите ще годину чи близько того. Але і офіцери в ситуаційній кімнаті, і машинний відсік перебувають у повній бойовій готовності, всі комендори — за пусковими установками. За розкладом, камбуз саме зараз має подавати гарячу їжу, але загалом ми готові за наказом до бойових дій.

— Добре. — Бауер трохи помовчав, подивився на стіл, пошкрябав край носа довгим кощавим пальцем. Потім підвів погляд: — Мені не подобається це затишшя, капітане. Тхне пасткою.

У рефлексивному жаху Мартін і Рейчел задерли голови, шукаючи джерело шуму.

На борту космічного корабля всякий шум ззовні віщує тільки проблеми — до того ж великі. Їхній рятувальний човник дрейфував у напрямку Світу Рохарда на третій космічній швидкості, і тому навіть зіткнення зі знерухомленою шротинкою грозило йому ушкодженнями, немов од протикорабельної ракети. Якщо великі військові кораблі типу «Владаря Ванека» були вкриті багатосантиметровим піноалмазним панциром та мали демпфери, здатні гасити продукти розщеплення атомних ядер, то мембрану рятувального човника можна було проштрикнути складаним ножиком.

— Маски, — коротко скомандувала Рейчел. Із консолі навпроти на руки Мартіну випало плетиво прозорих мішечків зі складними фільтрами та якимсь газовим балоном. Рейчел полізла за крісло і дістала собі шолом. Коли він опинився на голові, то зрісся із її трико, герметично запечатавши комір. Всередині щитка блимнули примітивні іконки. Жінка полегшено видихнула, почувши дзижчання вентилятора за правим вухом. Поруч Мартін намагався упакувати себе в прозорий кокон. Рейчел підняла очі:

— Пілоте, верхній сенсор, оптичний діапазон, по центру.

— Чорт, — невиразно видихнув Мартін.

На дисплеї проти зоряних цяток ворушилася невиразна пляма. Перед їхніми очима пляма трохи відступила назад, і в фокусі камери з’явився упізнаваний обрис. Він рухався.

— Ким би він не був, не можна його так залишати, — промовив Спрінґфілд.

— З маячком — ні, — похмуро згодилась вона. — Пілоте, кисневий запас. Перерахунок на основі збільшення споживання на п’ятдесят відсотків. Як це вплине на параметри виживання?

Екраном майнула діаграма Ґентта.

— Повно ж місця, — зауважив Мартін. — А посадка? Гм-м.

Він тицьнув кілька разів у свого асистента.

— Думаю, в нас вийде, — додав чоловік. — Співвідношення маси буде не набагато гірше.

— Думаєш чи знаєш? — гостро перепитала вона. — Якщо в нас на півдорозі скінчиться пальне, то твоя подорож вихідного дня закінчиться набагато сумніше.

— Розумію. Дай-но прикину ще раз… ага. У нас усе вийде, Рейчел. Хто б не проєктував цей човник, але в нього закладали значно більшу масу твого багажу. Цілий гардероб.

— От не кажи так, — жінка облизала губи. — Питання номер два. Ну, от заберемо ми його на борт. Як нам буде його спинити, якщо він раптом вирішить пхати нам палиці в колеса?

— Тоді, гадаю, ти зможеш вдатися до своїх жіночих штучок, — незворушно відказав Мартін.

— Так і знала, що ти щось таке ляпнеш. — Утомлена, Рейчел дістала станер. — Ти ж знаєш, що у вакуумі це не спрацює, правда? Та й у закритому просторі такого розміру теж не варто.

— До речі, про закритий простір. — Мартін вказав на екран мас-детектора. — Дванадцять кілометрів і зносить далі. Надто близько для нас, коли вони вирішать вступити в бій.

— Надто, — погодилася Рейчел. — Гаразд, я вже готова далі нікуди. Перевірив? Скафандр цілий? Бо коли ми стравимо тиск, рухатись тобі по-нормальному буде важко.

Мартін ствердно кивнув і підняв роздуту рукавицю. Рейчел відкрутила кран редуктора на кисневому балоні і спеціально позіхнула, цілячись у дах кабіни, де вона збиралася закріпити фал.

— Гаразд, пілоте. Почати цикл для виходу у відкритий космос. Готовність до розгерметизації.

У ситуаційній кімнаті пролунав сигнал тривоги.

— Є контакт. — Лейтенант Кокешов нахилився над душею підлеглого і прикипів поглядом до його консолі. На ній блимали фіолетові та зелені вогники. — Повторюю: є контакт!

— Вас зрозумів. — Лейтенант Марек зглитнув. — Зв’язок, попросіть капітана піднятися в ситуаційну. Червона тривога.

— Слухаюсь, пане лейтенанте.

Над дверима стробоскопічно заблимала червона лампа.

— Характеристики? — уточнив Марек.

— Стежу. Чітко бачу спалах термоядерного джерела двадцять секунд тому. Спершу мені здалося, це якийсь збій у роботі сенсора, але тут я помітив зміщені в голубу частину спектра бальмерівські лінії, ще й достобіса яскраві: температура чорного тіла сягала би діапазону п’ятиста мегаградусів. Швидкість набагато вище третьої космічної.

— Дуже добре.

Марек спробував відкинутись на спинку командирського крісла, але йому це так і не вдалося, бо він не подужав розслабитися.

— То що, вже маємо рішення?

— Одну хвилиночку, — технічному спеціалісту, лейтенанту Кокешову, хотілося знову сяйнути своєю професійністю. — Намагаюся впіймати для вас парочку нейтрино.

Відчинилися двері, і вартові стали струнко. Лейтенант Марек підскочив, крутнувся на закаблуках і заціпеніло віддав честь:

— Капітане!

— Доповідайте обстановку!

— Маємо попередні дані про вхідний сигнал, пане капітане, — відрапортував Марек. — Ми все ще в пошуках