Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Добре.

Мирський зиркнув на хронометр поруч із головним носовим екраном і перевів погляд на робочу станцію поруч. Час пройтися контрольним списком:

— У першій контрольній точці прошу бути готовим виконати за моїм наказом ввімкнення двигуна відповідно до плану номер один. Прискорення сорок «же» буде постійним до досягнення швидкості шістсот кілометрів за секунду. Після цього — вимкнення двигуна і повне гальмування на курсі триста шістдесят дріб нуль дріб нуль в поточній системі наведення. Зв’язок, повідомте всі кораблі першого загону. Комендори, за п’ять секунд від запалення виконати за моїм наказом скидання першої і другої торпед. Зв’язок, після пасивного скидання торпед повідомити весь перший загін. Як мене зрозуміло?

— Вас зрозумів! — Гельсінґус смикнув за бронзовий важіль: — Перша і друга заряджені, готові до пасивного скидання за п’ять секунд від запалення.

— Добре.

— Час до ймовірного перехоплення мін — дві хвилини, пане капітане.

— Дякую, другий навігаторе, мені видно звідси хронометр, — скреготнув зубами Мирський. — Стерновий, статус?

— Програма «під замком». Запалення головного рушія за п’ятдесят секунд, пане капітане.

— Радар, новини?

— Маємо зафіксувати їхній сигнал десь за дві хвилини, пане капітане. Емісійних слідів не спостерігаю… — раптом лейтенант Марек затнувся: — Що це?

— Контакт, пане лейтенанте! — озвався другий радар. — Є перший пінг на лідарі. Чекаю на…

Пронизливо свиснула сирена.

— Пане капітане, нас щойно підсвітили, — доповів Марек.

Крім операторів радарів, усі витріщилися на Мирського. Той перехопив погляд Гельсінґуса і кивнув.

— Траєкторія бета.

Корпус лінійного крейсера ледве чутно здригнувся, коли головна поздовжня пускова шахта виплюнула двадцятитонний згусток химерної машинерії та пального із носа корабля. З другим поштовхом вилетіла й друга торпеда. Вони пасивно, як не рахувати ввімкненої бортової електроніки, дрейфуватимуть ззаду по курсу «Владаря Ванека», поки той не почне прискорюватись.

— Мінус тридцять секунд, — почулося від другого навігатора.

— Дозвольте доповісти про контакт, пане капітане, — проказав Марек.

— Доповідайте, навігаторе.

— Ми вивчили серію сигналів, і висновки, кгхм, дещо дивні. Забагато шуму, якщо ви мене розумієте. Противник добряче постарався, маскуючи свої характерні сигнатури.

— Десять секунд.

— Усім постам! Переходимо до плану номер два, — оголосив капітан Мирський. — Навігаціє, передайте дані по контакту на «Камчатку» і «Єкатерину». Витягніть із нього хоч щось.

Сам він узяв слухавку, щоб особисто повідомити капітанів свого загону про негайні зміни в планах.

— Слухаюсь, пане капітане. За планом номер два запалення двигуна відбудеться за п’ять… дві… Запалення!

У ситуаційній кімнаті нічого не змінилося. Нічого не трусилося, не двигтіло, руки-ноги не наливалися оливом від різкого прискорення, та в нутрощах зорельота екстремальна чорна діра раптом скрутилася в несподіваних судомах. На максимумі своїх потужностей «Лорд Ванек» прискорився в бойовому режимі — чотириста метрів за секунду в квадраті, понад сорок «же».

І знову тенькнув сигнал тривоги.

— Здійснюємо повне сканування, — доповів навігатор.

Двадцятигігаватні лазерні промені розлетілися на всі сторони від корабля, освітивши безжальним вогнем, од якого плавилась сталь, незліченні кілометри навколо себе. Глибоко в надрах зорельота почервоніли велетенські, вразливі теплообмінники, вмить перетворюючи воду на насичену пару, яку крейсер стравлював зі шпігатів у кормі; втратити їх перед самісіньким полем бою дорівнювало би самогубству.

Тут озвалися комендори:

— Починаємо запуск за траєкторією бета.

Цього разу корабель здригнувся від добрячого такого штурхана; дві ракети, давніше заряджені Гельсінґусом на траєкторії альфа, лягли на новий курс. Услід зореліт дав залп однією десятою потужностей бортових лазерних батарей, поціливши їм у кормову частину та збудивши реактивну масу.

Це був найнебезпечніший момент, і Мирський докладав максимум зусиль, щоб заради свого екіпажу зберігати незворушний вигляд. Як раніше зауважив йому комодор: «Якщо вони розумні, то покажуться рівно настільки, щоб ми змушені були проявити себе, а вже потім затоплять нас зливою мін, усіх, що вони мають там на орбіті. Їм відомо, куди ми летимо; і це вже половина розв’язку задачі про пошук наших координат. Варто нам порушити режим емісійної тиші, і там одразу дістануть повну відповідь. Питання залишиться тільки в одному: як сильно вони здатні нас бити і скільки такого биття ми здатні витримати».

Атаку фіксованих позицій (у цьому випадку установок на низькій орбіті навколо заданої планети) традиційно вважають найскладнішим з елементів мистецтва ведення бою у відкритому космосі. Захисники спроможні сконцентрувати всі свої сили на обороні і завдавати по будь-якій рухомій цілі миттєвих ударів у відповідь ракетним або лазерним загороджувальним вогнем; якщо ж нападникам буде потрібно зібрати відомості про характеристики об’єкту, проти якого вони воюють, то їм доведеться засвітити високоенергетичні маяки, що відволікають на себе супротивний вогонь.

За кілька секунд Мирський спокійно видихнув.

— Станції прикриття доповідають, що в них усе тихо, пане капітане. Ми вже всередині їхньої зони досяжності, але ознак мінного поля не видно. Дрейфуюче мінне загородження не переслідує ворожі зорельоти вздовж кривої гальмування, воно зустрічає їх у лоба, оскільки супротивник скидає міни за борт на повному ходу.

— Дуже добре, — пробурмотів Мирський. Він не відводив очей від двох червоних цяток на головному тактичному екрані. Чужі кораблі все ще гальмували, до болю швидко зменшуючи обороти, немовби цілили в якихось слимаків із нульовою відносною швидкістю. Назустріч їм повзли (насправді, мчали з абсолютно диким прискоренням у сто «же», долаючи по тисячі кілометрів на секунду) дві ракети зі «Владаря Ванека». Ось вони заглушили ходові і летіли за інерцією, ощадливо зберігаючи рівно стільки реактивної маси, скільки потрібно для завершального маневру за десять секунд до остаточного зближення. А попереду «Владаря Ванека» назустріч ворогу