Читати книгу - "Місто дівчат"

його костюмів, що вмовила себе більш ніж рік зустрічатися з цим чоловіком — попри те, що, зазираючи у своє серце в пошуках ознак кохання до Роджера Олдермена, жодного їх сліду я не знаходила. Раптом одного дня він заговорив про те, в якому будинку ми замешкаємо у Нью-Рошеллі, якщо колись виберемося з того клятого міста. Тоді я нарешті пробудилася. (Я не кажу, нібито з Нью-Рошеллом щось не так. Просто я точно знаю, що не змогла б ні дня прожити там без бажання скрутити собі в’язи своїми ж руками.)

Невдовзі після тієї розмови я делікатно припинила наші стосунки.

Утім, коли ми ще були разом, мені подобалося кохатися з Роджером. Наші любощі не були найпалкішими чи найвинахідливішими у світі, але свою роль вони виконували. Мене підносило «вище неба», як ми із Селією колись казали. Мене завжди вражає, Анджело, як легко мені вдається вмовити своє тіло звільнитися й розкритися під час сексу, навіть із чоловіком, якого й близько не назвеш привабливим. А Роджер, звісно, був привабливий. Навіть досить вродливий (деколи мені хочеться бути не такою ласою на вроду, але нічого не вдієш, така я вже є). Проте моє серце через нього не тьохкало. Та все ж тіло моє було вдячне за наші з ним зустрічі. Зрештою, з роками я переконалася, що завжди можу досягнути в ліжку грандіозного фіналу — з будь-ким, не тільки з Роджером Олдерменом. Хоч яким байдужим до чоловіка було моє серце й голова, тіло завжди реагувало на нього з радістю й захватом.

А коли все завершувалось? Мені завжди хотілося, щоб мій коханець ішов додому.

Напевно, на цьому місці варто повернутись трохи назад і пояснити, що після закінчення війни я знову поринула в сексуальні пригоди, і то з чималим запалом. Хоч, розповідаючи про 1950-ті роки, я змальовую себе в образі старої діви, яка мала коротку стрижку, любила носити чоловічий одяг і жила сама, треба відразу сказати: те, що я не хотіла виходити заміж, не означало, що я не хотіла займатися сексом.

До того ж я була ще досить гарна. (Я завжди виглядала фантастично з короткою стрижкою, Анджело. І не збираюся тобі брехати.)

Кажу як є: після війни у мене прокинулася ще сильніша жага до сексу, ніж завжди. Розумієш, я втомилася від того, що його постійно бракувало. Після трьох суворих років важкої праці на військовій корабельні (і, відповідно, трьох нудних років целібату) моє тіло стало не тільки виснажене, а й незадоволене. Після війни в мене з’явилося відчуття, що в нього інше призначення. Я була створена не лише для того, щоб трудитися, спати, а вранці знову ставати до праці, без жодної насолоди чи радості. У житті мали бути не тільки труднощі й страждання.

Отож разом зі світовим миром повернулися мої бажання.

Крім того, виявилось, що з віком я стала вимогливішою, допитливішою й упевненішою. Мені хотілося досліджувати.

Мене інтригувало те, якою різною бувала чоловіча хіть — як цікаво кожен із чоловіків виявляв себе в ліжку. Мені ніколи не набридала глибока близькість, під час якої відразу було видно, хто сором’язливий у постільних забавах, а хто ні. (Підказка: сподіваєшся на одне, а виходить завжди навпаки.) Мене зворушували несподівані звуки, що їх видавали чоловіки у хвилину забуття. Мене цікавили безкінечні варіації їхніх фантазій. Мене дивувало, як коханець міг квапити мене — повний уперед! — а вже за секунду піддатися хвилі ніжності й зніяковіння.

А ще я встановила для себе нові правила поведінки. Точніше, одне правило: я відмовлялася кохатися з одруженими чоловіками. Гадаю, Анджело, мені нема змісту пояснювати тобі чому. (Але якщо таки є, то можу пояснити: після катастрофи з Едною Паркер Вотсон я поклялася, що більше ніколи не завдам шкоди іншій жінці своїми сексуальними втіхами.)

Я не погоджувалася вступати у статеві зносини навіть із чоловіком, який запевняв мене, що якраз розлучається, бо хто його зна, як воно насправді? За своє життя я зустріла чимало чоловіків, які начебто розлучалися, але так і не змогли довести розлучення до кінця. Якось мене запросив на вечерю один чоловік, який за десертом визнав, що одружений, але тут же запевнив, що це не рахується, бо в нього вже четверта дружина, то ж хіба його можна назвати «одруженим»? До певної міри, я його розуміла. Але все одно: ні.

 Якщо тобі цікаво, де я знаходила коханців, Анджело, то я скажу тобі, що за всю історію людства жінки, які поводились безтурботно, ніколи не мали труднощів із пошуком чоловіків, які б зайнялися з ними любощами.

Коханців я знаходила всюди, де тільки можна. Але якщо ти хочеш почути деталі, то уточню: найчастіше у барі в готелі «Ґросвенор» на розі П’ятої авеню й Десятої вулиці. «Ґросвенор» завжди мені подобався. Старий, солідний, скромний. Елегантний, але в міру. Коло вікна у барі стояло кілька столиків з білими скатертинами. Я любила приходити туди надвечір, після довгого дня за швейною машинкою, і сидіти за одним з них із книжкою і келихом мартіні. Дев’ять разів з десяти я тільки читала, сьорбала мартіні й відпочивала. Але час від часу кельнер приносив мені напій, яким мене пригощав котрийсь із чоловіків, які сиділи біля шинквасу. А тоді між нами могло щось статися — або ні, залежно від того, як усе розгорталося.

Зазвичай я майже відразу знала, чи хочу я щось мати з тим чи тим джентльменом. І якщо хотіла, то переходила просто до справи. Я ніколи не була з тих жінок, які намагаються обкрутити чоловіка чи вдають із себе скромниць. Та й до того ж, якщо чесно, розмови мене втомлювали. Повоєнний період в Америці був жахливим, Анджело, бо чоловіки страшенно любили вихвалятися. Американці виграли не тільки війну — вони здобули цілий світ і до біса тим пишалися. Й обожнювали про це говорити. Але я навчилася припиняти балаканину, відверто висловлюючи свої бажання. («Ти мені подобаєшся. Ходімо кудись, де ми зможемо побути самі?») Крім того, я любила спостерігати, як на обличчях чоловіків відображалися подив і радість, коли гарна жінка зверталася до них з відвертою пропозицією. У них аж очі загоралися. Мені завжди подобався той момент. Так наче ти привезла до сиротинця подарунки на Різдво.

Бармена у «Ґросвенорі» звали Боббі. Він завжди поводився зі мною дуже люб’язно. Щоразу, коли він бачив, що я виходжу з бару з кимось із гостей готелю — йду до ліфта з чоловіком, з яким познайомилась якусь годину тому, —