Читати книгу - "Не кохай мене , Ольга Джокер"

***

- Гарна гідна однокімнатна квартира з косметичним ремонтом. Оплата на два місяці вперед, — попереджає ріелтор, поки ми піднімаємось пішки на потрібний поверх.

Ліфта тут немає, бо будинок старий і в ньому лише п'ять поверхів. Район далеко від центру, промислова зони. Поруч ні парків, ні торгівельних центрів, ні пляжів. Але нічого. У селищі з вітчимом точно було б гірше.

Женька уточнює у рієлтора якісь надважливі питання. Я не слухаю і повністю їй довіряю. Зараз я надто розгублена, щоб думати про щось. Рішення переїхати далося мені непросто.

Усередині квартири дуже спекотно, кондиціонер відсутній. З меблів в єдиній кімнаті лише два старі дивани та шафа. На кухні цікавіше – є все необхідне. Посуд, холодильник, духовка, мікрохвильова піч та електрочайник. Загалом не знаю про який косметичний ремонт йшлося, але слова рієлтора були явно перебільшені.

- Як тобі? – пошепки питає Жека.

- Жити можна, але дорого.

- Згідна, - киває подруга і звертається до ріелтора вже трохи голосніше: - Жанно, ми б орендували квартиру, але ціна здалася нам занадто завищеною. Не зовсім відповідає.

- Дівчат, а ви спробуйте у розпал курортного сезону взагалі знайти житло. Та ще й за копійки!

Женя не відстає. Намагається скинути ціну умовляннями, проханнями і навіть клятвами. Рієлтор пом'якшується і обіцяє переговорити з господаркою вже ввечері. І лише після цього надати інформацію. Квартира лишається на броні.

Ми виходимо на вулицю в саму спеку. Душно настільки, що здається ніби задихаєшся. Градусів сорок не менше. І жодного хоча б легкого подиху вітру.

Женя пропонує перепочити в кафешці і випити холодний лимонад. Я погоджуюсь, бо до тренування ще дві години. Їх треба десь скоротати.

Найближчий пристойний заклад знаходиться за кілометр. Я намагаюся пристосуватися до місця, де можливо скоро житиму, але поки що не особливо виходить. Мені дискомфортно та самотньо.

На мить уявляю, що буде, коли Жека мене покине. Адже це рано чи пізно станеться. Вона й так провела дві ночі зі мною. Втішала, підтримувала. Приїхала по першому дзвінку, коли я попросила. Ми багато розмовляли, плакали та обіймалися. Далі дивилися на сайтах квартири для довгострокової оренди. Майже два дні їздили по всьому місту, щоб підібрати хоча б щось пристойне. І бажано не за усі гроші світу. Тому що своїх особистих накопичень у мене було не так вже й багато.

Женя за звичкою мене розважає. Розмовляє про все на світі аби відволікти від сумних думок. Я усміхаюся у відповідь і хитаю головою, ніби хоч щось слухаю.

А сама думаю про Ярослава.

За ці два дні ми з ним спілкувалися лише декілька разів. Ніч, яку він, можливо, провів із Радмілою, я не забуду ніколи і ні за що в житті. Здавалося, що я повільно вмираю. З кожною годиною ночі. З кожною думкою про те, що він проводить час з іншою. Гладить її, цілує, торкається, любить. Не так... як мене.

Він передзвонив уранці. Як і обіцяв. Спершу я не хотіла знімати слухавку, але після третього гудку не витримала. Аби тільки почути його голос. Аби тільки зрозуміти, що я помиляюся.

У моєї мами було багато чоловіків. За плечима величезний життєвий досвід. Вона завжди стверджувала, що у нормальної жінки має бути добре розвинена інтуїція, і вона з першої ноти зобов'язана вловлювати настрій свого чоловіка. Я не завжди з нею погоджувалась, але... Цього разу я чудово відчула в голосі Жарова разючі зміни.

Чужий, холодний. Знову не мій.

Наше з Яром таке, здавалося б, близьке й відчутне щастя вислизало, як пісок крізь пальці. І я нічого не могла з цим зробити. У непростому та складному любовному трикутнику я була явно зайвою, тому бажання відійти у сторону, здавалося, як ніколи логічним. Своє слово Ярослав дотримав. Він поставив мене на ноги. Далі я повинна перестати сподіватися на взаємність і цими здоровими ногами впевнено піти сама. У вільне плавання.

Інші дні ми розмовляли декілька разів. Я ніяк не могла змусити себе не знімати слухавку. Відповідала на дзвінки, знову і знову відчувала те саме. Брехала, що занадто зайнята і в мене немає можливості довго говорити. Він не наполягав.

Подрузі суворо заборонила лізти у профіль Радміли. Бачити, що вона проводить дні та ночі в готелі, де зупинився Яр, здавалося мені вбивчим. А я була впевнена, що крім сторіс у ресторані в неї залишилося для мене ще багато сюрпризів.

Після посиденьок у кафе я вирушаю на тренування. Для мене є дивним той факт, що Ілля Степанович призначає зустріч не тільки мені, а й Ліді Романенко. Вона витріщається, коли я переодягаюся у спортивний одяг. Я не відстаю і теж пропалюю її поглядом. Нехай не думає, що боюся.

На корті крім тренера присутня симпатична миловидна жінка з короткою стрижкою. Як тільки вона помічає нас із Лідою, йде на трибуну. Може, це дружина Іллі Степановича? Ми ніколи не були раніше знайомі.

- Сьогодні ви суперниці, — вимовляє тренер, почергово оглядаючи нас із Романенко. - Готові?

Мені нічого не залишається робити, окрім як кивнути. До Ліди у мене давно не найприємніші почуття. Представляти її суперницею буде простіше простого. І доводити, що я не така безнадійна, як їй того хотілося б.