Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Ти повернувся, я так рада! А Малий? Він із тобою? - вона відсторонилася й одразу ж почала озиратися на всі боки, вишукуючи братика.

- Ні, вибач.

Я похитав головою, сором'язливо ховаючи очі. Моєї провини у зникненні Малого не було, але, однак, мені було ніяково перед дівчиною.

- Шкода, - зітхнула Голка. Потім вона стрепенулася і тут же квапливо почала пояснюватися: - Ах що це я, одразу накинулася із запитаннями, ти ж, напевно, навіть не знаєш, що Малий пропав. Я просто думала, він тебе шукати пішов. Ось знайшов і ви разом повернулися...

- Голко, Голко, заспокойся! - перервав я неспокійну промову дівчини, беручи її за руки. - Я все знаю. Присядь і послухай.

Я посадив її на камінь. Раніше Голка нізащо б не дозволила нікому до себе доторкнутися, а вже тим паче щось вказувати, а зараз одразу притихла і підняла на мене смарагдові очі, сповнені тривоги та надії.

- Я знаю, де Малий. Тільки не перебивай. Я все тобі розповім.

І я почав розповідати, як і обіцяв, абсолютно все: про те, хто забрав мене, а слідом і Малого, чому все це сталося в таємниці. Повідав, де ми живемо, чого нас навчають і хто. Пояснив, чому не можемо втекти, хоча чесно подумували про це, але потім вирішили все ж закінчити навчання. Запевнив, що живемо ми в чистоті й затишку, їмо добре, а спимо в теплі. Не було сенсу від неї щось приховувати, адже її братик був магом, і вона вміло зберігала цю таємницю разом із ним.

- Спасибі тобі, - тихо відповіла Голка, вислухавши мою розповідь. - Хоч я за ним шалено сумую, але рада, що він у безпеці та живе поруч із тобою. Я давно переконалася в тому, що ти його в образу нікому не даси.

- Обіцяю, за першої ж нагоди ми зустрінемося з тобою. Тільки не треба нас щодня чекати на березі, - я посміхнувся, бажаючи підбадьорити Голку, - ми знайдемо спосіб, як із тобою зв'язатися.

- Добре, - вона кивнула і теж усміхнулася. У мене потеплішало на душі. - А чому такі складнощі? Адже не тільки я чекаю на Малого. Та що там, усі наші сумують і за тобою теж.

-Тому, що іншим буде складно пояснити, куди ми поділися. Їм же не розкажеш усе, як тобі.

- Ну так, - Голка кивнула. - Вони нічого не знають, тільки Кейс. Я розповіла йому про здібності Малого, практично одразу, як тільки зрозуміла, що йому можна довіряти. Це позбавило нас багатьох проблем і тепер допоможе, йому ж доведеться якось пояснити, чому більше не варто шукати Малого. До речі, я ж можу розповісти йому про тебе?

- Думаю, що так, якщо ти йому довіряєш.

Я задумливо потер перенісся, обмірковуючи ідею, що раптово виникла. Зрештою зважився і звернувся до Голки з проханням організувати нам із Кейсом зустріч на цьому самому місці, близько шостої години вечора.

- Добре, - погодилася дівчина. - Я все йому передам. Знаєш, тебе не було близько місяця, але ти встиг сильно змінитися.

- Так? - здивувався я, оглядаючи себе і шкодуючи, що поблизу немає дзеркала.

- Я не про одяг, - дівчина усміхнулася. - Хоча, він непоганий. Якщо людина, у якої ви живете, дає вам такий одяг, значить, Малий справді живе в хороших умовах. Але, повторюся, я не про те. Ти подорослішав, чи що, якщо можна подорослішати за місяць. І заріс! - додала вона з жартівливою посмішкою.

Я теж засміявся, чіпаючи відрослі пасма, які ще трохи й почнуть лізти в очі.

- Ось це я теж помітив. Треба буде підстригтися.

- Не треба, тобі личить.

- Дякую, - зніяковів я.

Потім схаменувся і подивився на сонце. Вежу з годинником звідси не було видно, а часу минуло доволі багато, тож я захвилювався, боячись запізнитися, і вирішив, що нашу зустріч час закінчувати.

- Зачекай, - Голка квапливо завозилася, закочуючи рукав куртки. Зняла з зап'ястя один із плетених браслетів, які любила робити у вільний час. - Не знаю, чи вдасться нам зустрітися ще, тож ось, - вона віддала мені браслет, - передай це Малому.

Я кивнув, приймаючи подарунок. Попри свою простоту, виріб був гарним - чорні вузлики перепліталися так, що на темному тлі вимальовувався силует білого вовка, з задертою до неба мордою.

- Я плела його спеціально для Малого, на його замовлення. Але не встигла віддати. - Вона зітхнула.

- Ти все вчасно встигла. Не сумуй. Вважай, що твій брат просто поїхав на навчання і скоро повернеться.

Вона кивнула і ще раз мене обійняла. Після цього ми розійшлися, більше не кажучи одне одному ні слова, лише махнувши рукою на прощання.