Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

Та ще більшою мірою, за визнанням Шрайєра, вже на початку 50-х років приваблювали його «такі автори, як Бальзак та Драйзер, котрі наводили велику кількість прикметних історичних деталей, так що й через багато років можна було виразно уявити собі: ось так велося у Парижі 1830 року, таким було чікагське суспільство 1890 року. Коли я почав писати, я гадав, що повинен робити щось подібне. Я хотів просто повідомляти читачеві якісь речі, що про них він не знав, але які, як мені здавалось, варто знати, — і все це в напруженій оповіді».

З цього бажання виник роман «Операція «Сандерсторм» (1954) — один з перших в літературі НДР великих творів про події другої світової війни. Розгалужена, багата гострими колізіями дія роману, що втягує в себе велику кількість персонажів — представників різних країн, суспільних верств, політичних партій, воєнних угруповань, розігрується в Польщі незадовго до її остаточного визволення Червоною Армією. Ретельно вивчивши численні документальні матеріали, Шрайєр змалював широку і об'єктивну картину Варшавського повстання проти гітлерівських окупантів, яке спалахнуло в серпні 1944 року. В романі відображено і мужню, самовіддану боротьбу варшав'ян проти переважаючих сил ворога, і ті приховані від невтаємничених причини, що призвели до поразки повстання. Це і прикра роз'єднаність польських патріотів, по суті, зраджених керівництвом Армії Крайової, яке категорично заперечувало проти взаємодії з комуністами й частинами Армії Людової, і підступна політична гра польського буржуазного емігрантського уряду в Лондоні, готового на все, аби тільки не допустити встановлення в країні народної влади. Це, нарешті, інтриги західних держав, передусім Англії, яка прагнула втримувати повоєнну Польщу в сфері свого впливу.

Роман «Операція «Сандерсторм» став помітним явищем, за нього молодий письменник був удостоєний премії імені Генріха Манна. Та, за свідченням Шрайєра, невдовзі після появи роману він пережив щось на зразок творчої кризи, на якийсь час йому здалося, що вже нема про що писати. «Я вичерпав усі свої пригоди і спостереження, осмисливши їх з погляду марксистської філософії. А як же творити далі?» — зізнався він. Вихід Шрайєр знайшов у тому, що «став вивчати воєнні і зовнішньополітичні події в їхньому розвитку з метою донести їх переважно у формі пригодницького роману — до дедалі ширших читацьких мас, спраглих до такої інформації».

Слід сказати, що на сторінках періодичних видань Шрайєр досить часто висловлює свої погляди на літературу, охоче вводить читача у власну творчу лабораторію. Він полемізує з «серйозною» критикою, яка дещо зверхньо ставиться до пригодницького жанру, відносячи його до літератури нижчого гатунку. Шрайєр натомість вважає, що «роман дії», «роман фактів» (так він визначає свої твори) є цілком законним, рівноправним серед інших жанрів, що так звана «розважальна література» може і повинна містити в собі такий же гуманістичний зміст, мати такі ж високі художньо-естетичні якості, як, наприклад, соціальний, психологічний роман, а отже, і виконувати такі ж відповідальні пізнавальні й виховні функції. Саме це й намагається довести митець своєю творчістю.

Ідейною спрямованістю, етичним змістом, моральною атмосферою твори Шрайєра принципово відрізняються від «розважального чтива», яке має досить-таки значну питому вагу в літературі західних країн і, власне, виконує роль духовного наркотика, — звільняє читача від обтяжливої необхідності задумуватися над проблемами навколишнього життя, веде геть від повсякденних турбот, тривог і хвилювань у якийсь солодкаво-примарний світ, проповідує аполітичність і соціальну покору. А Шрайєр, навпаки, зіштовхує свого читача з реальним, суперечливим, сповненим проблем і конфліктів світом, примушує задуматися над прочитаним. На думку письменника, пригодницький роман має полегшити лише сприйняття матеріалу, але в жодному разі не його осмислення.

Матеріал Шрайєр черпає з двох джерел, це — «власний досвід і інформація, які певною мірою замінюють одне одне. Якщо не вистачає власного досвіду, то в пригоді стає збирання фактів». Митець студіює всю приступну фахову літературу. Дуже важливі для нього очевидці події'!. Бажано і відвідати країну, де має розігруватись дія роману, хоча вирішальним, як відзначає письменник, є не кількість подорожніх вражень, контактів, а їхня глибина — тобто ступінь проникнення у певні події, духовної причетності до них.

У другій половині 50-х і в 60-х роках Шрайєр публікує ряд творів — «Постріли над Балтикою» (1956), «Храм сатани» (1960), «Чужий у раю» (1966) та ін, — в яких відображено протиборство двох тенденцій у світовій політиці середини XX століття. Тут особливо вирізняється роман «Сон капітана Лоя» (1956), в якому письменник викриває таємні пружини імперіалістичної політики диверсій і провокацій, підривні дії ЦРУ. Написаний на основі реальних подій, які неодноразово траплялися на початку 50-х років, роман і зараз сприймається як твір дуже злободенний.

У 1959 році побачив світ роман «Зелене страховисько». Розширюючи географію своїх зацікавлень, Шрайєр у цьому творі вперше звертає погляд до Латинської Америки. Пізніше, після перемоги Кубинської революції, письменник двічі побував на острові Свободи. Саме тоді й зароджується у його творчості нова лінія, пов'язана з дослідженням і художнім відображенням дійсності латиноамериканського регіону, позначеної разючими контрастами, гострими суперечностями, політичною нестабільністю, а водночас і глибокими соціально-історичними зрушеннями.

Цілком зрозуміло, що цей комплекс проблем і явищ знаходить художнє втілення передовсім у творчості латиноамериканських письменників, які перебувають у самому вирі подій, спостерігають їх, так би мовити, «зсередини». Пригадаємо такі відомі романи останніх десятиліть, як «Ураган», «Зелений тато», «Очі похованих», разом вони утворюють «бананову трилогію» гватемальця М. Астуріаса, «Скорботний марш для селища Ранкас» перуанця М. Скорси, «Осінь патріарха» колумбійця Г. Гарсіа Маркеса, «Я, Верховний» парагвайця X. Роа Бастоса, «Розправа з методом» і «Весна священна» кубинця А. Карпентьєра.

Звертаються до цього кола проблем і митці інших регіонів, причому не тільки літератори. Найперше, звичайно, слід назвати англійця Г. Гріна з його знаменитим романом «Комедіанти» (1966), де надзвичайно переконливо розкрито механізм диктаторської влади в державах, яким випала лиха доля бути близькими чи дальніми сусідами США на американському континенті. Великого успіху зажив кінофільм американського режисера О. Стоуна «Сальвадор» (1987).

Не залишилась осторонь і німецькомовна література, інтерес якої до центральноамериканського регіону має давню історію. Так, ще 1811 року один з найяскравіших німецьких романтиків Генріх фон Клейст у новелі «Заручини в Санто-Домінго», відображаючи революційні події рубежа XVIII–XIX століть, змалював повстання рабів на Гаїті проти французьких поневолювачів. Та